Абір Мукерджі - Необхідне зло, Абір Мукерджі

Кармайклу і підійшов до Фіцморіса, який узяв бокал у ліву руку, в якій тримав сигару, а праву протягнув принцу.

— Шановний сер Ернест,— сказав принц, проігнорувавши простягнуту руку,— сподіваюся, про вас добре піклуються?

Освіту, може, він і в Індії отримав, але акцент у нього був такий само англійський, як і у покійного брата.

— Авжеж, Ваша Високосте,— відповів Фіцморіс, одним плавним жестом перетворюючи відхилене потискання руки в початок поклону.— Гостинність вашого батька, як завжди, бездоганна.

— Постривайте, ви ще вечерю не куштували! — відповів принц.— Відколи ви приїздили до нас востаннє, ми поміняли кухаря. Він справжній француз! Був головним кухарем Романових, доки їх не застрелили кляті більшовики. Утім, ми від цього лише користь отримали,— усміхнувся він.— Нам пощастило, що змогли виписати його. Кажуть, йому робили пропозицію готель «Георг V» і король Швеції, але, зрозуміло, наш бюджет значно більший за їхній.

Очі принц не зводив із жінок, що зібралися навколо канапи.

— Його Високість магараджа приєднається до нас? — поцікавився Кармайкл.

— Га? A-а, так.— Принц кивнув на магарані.— Інакше Девіки тут не було б.— Він переключив свою увагу на нас із Не Здавайся.— А ви, певне, месьє Віндгем і Банерджі,— сказав він.

— Ваша Високосте,— відгукнувсь я.

— Як я зрозумів, ви добре попрацювали, вистежуючи вбивцю мого брата,— продовжував він.— Моя родина в боргу перед вами, джентльмени.

Я подякував.

— Чи знайдеться у вас час поговорити про вашого брата? — запитав я.

— Поговорити? — перепитав він.— Боюсь, доведеться зачекати кілька днів. На завтра заплановане полювання на честь сера Ернеста. Його й так довелося скоротити через цю жахливу справу, а мені б дуже хотілося, щоб він щось таки підстрелив.

— Шкода,— відповів я.— Його Високість ваш батько висловив бажання, щоб ми з вами поспілкувалися.

Брехня, але заради доброї мети.

— Спробую придумати щось у кінці тижня. А тепер прошу мене вибачити, джентльмени,— махнув він рукою у бік жінок,— я мушу приділити увагу іншим гостям.

І принц неквапливо вирушив до них. Кармайкл повернувся до сера Ернеста:

— Гадаєте, зможете вести з ним справи?

Сер Ернест пихнув сигарою.

— Упевнений у цьому,— сказав він, і на губах його з’явилася ледь помітна посмішка.

Принц обмінявся кількома словами з магарані Девікою, яка відповідала односкладово і не дивилася йому в очі.

Після цього Пуніт приділив місіс Кармайкл значно більше уваги, ніж її чоловікові, і вона раптом розсміялася. Та якщо вона сподівалася, що це стане прелюдією до довгої розмови, на неї чекало розчарування: принц одразу ж перевів погляд на Енні. Рухи його стали трохи жвавішими, як часто буває у чоловіків у присутності вродливої жінки, і я збагнув, що відтоді, як він ступив у кімнату, його увага була прикута виключно до неї. Не сказати, що раніше такого не траплялося, але ж не з принцами і не в моїй присутності. Вона посміхнулася, він узяв її руку і поцілував, і щось ворухнулось у мене в шлунку. Принц поклонився, і на мить мені здалося, що Енні поглянула в мій бік. Секунда, і вона знову посміхалася і щось казала Пуніту.

Я помітив, що на мене дивиться Не Здавайся.

— Що, сержанте?

Він кивнув на напівпорожній бокал у мене в руках.

— Долити, сер?

Пролунав гонг, сповіщаючи про прибуття магараджі. Він спирався на тростину, допомагала йому сива жінка в темно-блакитному сарі та простому золотому намисті. Поруч із ними дріботів малюк у курті кольору слонової кістки зі смарагдовими ґудзиками. Магараджа був блідим як смерть, смокінг висів на ньому як на вішалці.

— Хто це з магараджею? — запитав я Кармайкла.

— Хлопчик — Його Високість принц Алок, третій син магараджі. Девіка його мати.

— А жінка?

— А це, любий мій, магарані Шубхадра, перша дружина магараджі і наша славетна перша магарані.

Мініатюрна жінка, на голову нижча за свого чоловіка, із добрим, розумним обличчям — такою завжди зображують улюблену тітоньку. Вона поглянула на мене і посміхнулася.

Третя магарані, Девіка, підвелася з канапи, коли магараджа увійшов до кімнати; тепер вона підійшла до нього. Поцілувала хлопчика і сказала кілька слів першій магарані, тоді взяла магараджу за руку. Якщо між дружинами і була якась ворожість, я її не помітив. Схоже, вони ставляться одна до одної з ніжністю: потискання руки, погляд, яким вони обмінялися, багато про що сказав. Перша магарані, виконавши свою роботу, повернулась, посміхнулася гостям і вийшла з кімнати, забравши із собою малого принца.

Я спостерігав за обличчям магараджі. Третя дружина щось шепотіла йому, а він посміхався, поглядаючи на неї. Жодних сумнівів, він закоханий у неї. Та більш цікавим був погляд, яким дивилася на нього магарані. Не скажу, що я такий уже досвідчений, але очі молодої жінки були сповнені кохання.

До королівської пари приєдналися диван і майор Бхардвадж, і магараджа зі своєю третьою дружиною повільно почали обходити гостей, починаючи із сера Ернеста Фіцморіса. Та далеко пройти вони не встигли: увійшов слуга. Магараджа запитливо на нього глянув.

— Вечерю подано!

Головне місце в їдальні відводилося для довгого столу червоного дерева, над ним висіла яскрава люстра, по обидва боки від неї — пунки із зеленої байки. На столі стояв золотий локомотив, модель того, на якому ми приїхали з Калькутти. Мініатюрний паровоз тягнув по срібних рейках уздовж усього стола вагончики, завантажені шампанським та іншими алкогольними напоями.

Офіціанти у лівреях провели нас на свої місця. Магараджа сів на чолі столу, Кармайкл — ліворуч від нього, а диван — праворуч. За диваном улаштувався Фіцморіс, поруч із ним — Енні. Мої надії, що запрошення до вечері покладе кінець розмові між принцом Пунітом та Енні, тривали стільки ж, скільки заморозки в Калькутті, бо поруч із її місцем за столом стояла карточка з його іменем.

Третя магарані розташувалась із протилежного боку столу, навпроти магараджі, а я сів праворуч від неї.

Офіціанти розгортали серветки і наповнювали келихи. Магарані Девіка щось обговорювала зі слугами, місіс Кармайкл розмовляла зі своїм чоловіком. Мені ж не залишалося нічого, як не звертати уваги на посмішки та жарти, якими обмінювалися Пуніт і Енні на іншому боці столу. Власне, це було не дуже важко, враховуючи якість монраше 1907 року, але довелося випити кілька склянок, щоб його розсмакувати.

Молода магарані нарешті повернулася до мене, і наша нетривала розмова стала для мене єдиною приємністю цього вечора.

— Їжа вам не