Лада Астра - Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра

    Я знаю про це, бо мені це з малечку токмачили на постійній основі. А Данні зіштовхнулася з цим одразу після їх з принцем медового місяця. Вище суспільство не прощає помилок, навіть чарівним попелюшкам. 

     Їй одразу знайшли найкращих вчителів і вже насправді вона багато чому навчилася. Але одна справа вчитись по графіку і інша у простому спілкуванні, коли ти хочеш. Тому, ми цими днями багато розмовляли. Вона розповідала мені чого досягла, а що і досі не розуміє і не вміє, а я в свою чергу, намагалася бути їй корисною і розповідала все, що знала і пам'ятала.

      Роботи насправді було не мало, бо попелюшка виявилася до всього щей соромязливою і їй важко було зізнатись вчителям, та і своїм новим родичам у тому, що вона щось не розуміє чи не може виконати.

     Ну а довіритись тій, що одного разу облила твоє волосся фарбою, набагато простіше. Все ж таки спільне проживання в одному будинку на протязі багатьох років дає про себе знати. 

    Та сьогодні ми займалися не навчанням. Якось у розмові я промовилася, що зовсім не вмію вишивати і навіть голку в руках ніколи не тримала. На що Данні визвалась обов'язково мене навчити. Нащо воно мені було потрібно, я не знаю, але сперечатись на цю тему не стала.

     Причиною мого зізнання в невмінні вишивати була чергова тиха істерика попелюшки, що вона ніколи не зможе стати достойною принцесою і ніколи не зможе запам'ятати такий обсяг інформації. Тож я раділа, що змогла відволікти її від одвічної проблеми. 

- Ні, ну це не реально, та в мене не руки, а якісь коромисла, - злилася я на саму себе і бурчала прокляття під ніс. 

     На перший погляд все здається так просто. Ось Данні засиляє нитку в голку, ось вона робить перший стібок на вишивці а через декілька хвилин там вимальовується гарненька квіточка.

- Тобі треба розслабитись, Ліна, ти надто напружена, - радить мені вона.

       А де там розслабитись, як я поки ту нитку в голку засилила, то всі пальці переколола. Я вже не кажу про вишивку. За моїм задумом в мене повинна була вийти квіточка омолодника. Вона такого приємного світло фіолетового кольору і не складна за будовою. Тож я все гарненько намалювала, а от вишила я якусь кляксу. 

- Ні Данні, це для мене не підйомна наука. Я краще ще раз вивчу усю геральдику нашого королівства, - простонала я

- Ага, легко тобі казати, коли ти і так її напам'ять знаєш. А я от уже три роки не можу все досконало вивчити. От скажи мені, чого наші вельможні пани такі ласі до усяких мілких символів на своїх гербах? - жалілася на своє Даніелла.

- Так це ж все пішло ще з тих часів, коли магія була явищем буденним, коли майже кожен благородний рід мав якусь особливу магію і повноцінно користувався нею. Коли ще існували королівські магічні школи. Тоді кожен символ мав своє магічне підгрунття і служив своєрідною защитою роду. Простіше їх вивчати, коли ти знаєш яка конкретно магія належала свого часу тому чи іншому роду. Тоді все групується у певні таблиці і набагато легше сприймається, - пояснила я їй звичайні для мене речі. 

- Нічого собі. Так це дійсно простіше і зрозуміліше.  Не те що пояснення пана Моріса: “ Ти маєш їх запам'ятати і все, символіка це важлива частина політичної співпраці, дипломатія починається із символіки. Це не порушні традиції і їх треба знати напам'ять, без будь яких умовностей. Треба вчити і не ставити зайвих запитань”,  - дуже смішно передразнила Данні свого вчителя по геральдиці. Ми одночасно приснули зо сміху.

     Відкрилися двері і в кімнату не зайшов, а влетів добіса щасливий принц Роберт. А я одразу піднялася для побігу, але він зупинив мене взмахом руки і не дивлячись в мою сторону наказав:

- Залишся, я не надовго, - я, втягнувши голову в шию, завмерла на креслі. А в середині колотилося серце, відчуваючи не ясну тривогу.

- Данні, люба. Нас запрошують у Вернанське королівство, - щасливо сказав принц, демонстративно махаючи перед собою, як я зрозуміла, офіційним листом.

       Я глянула на Даніеллу і мене вразило те, настільки вона виглядала напруженою. Навіть я так не нервувала, як вона зараз. Чому б це?

- Не хочеш запитати причину візиту? - знову з посмішкою звернувся принц до дружини. А в мене почало виникати відчуття, що він ніби грає якийсь спектакль і головний глядач здається я.

- Давай наодинці, любий. Ліна, ти на сьогодні вільна, - більш холодніше ніж завжди звернулась до мене принцесса. І я вже хотіла нарешті втекти, але мене знову зупинив принц

-  Почекай, - відрізав він мені холодно і вже зовсім іншим тоном продовжив до дружини, - люба, я ж казав що на хвилинку зайшов. Зараз повідомлю тобі хорошу новину і можете далі займатись своїми справами.

- Роберт, не треба, - взмолилася Даніелла та було вже пізно. 

    Він розкрив листа, прокашлявся і урочисто зачитав:

“ Вельмишановному королю Оттарійського королевства  Георгу 2

від короля Вернандського королівства Генріха 4

                     Любий брате. Я радий запросити тебе, королеву Гелію а також принца і принцесу Оттарійського королевства  та всіх, необхідних вам, супроводжуючих на заручини мого сина, принца Рональда та принцеси Софії Даррійської.

                      Спішу повідомити що заручини було перенесено нами на весну цього року, тож через тиждень чекаємо на ваш приїзд.