Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

Я вирішую, що завтра знову спробую зв’язатися з Богданом.

 

Я прокидаюсь рівно о восьмій. Роблю вправи, які порадив лікар. Нога більше не болить, або це лише тимчасове полегшення.

Швидкими рухами одягаю джинси та футболку і спускаюсь вниз.

Мама вже п’є каву, а батько мабуть поїхав в офіс. Побачивши мене, вона бере ще одну чашку і наливає каву.

- Доброго ранку, доню, - вітається мама. – Сідай поснідаєш. Я принесу тобі круасани.

- Привіт, мам, - сідаю за стіл, беру чашку і надпиваю з неї. – Я попішаю, тільки каву вип’ю і зразу біжу.

Мама мене не чує, і все одно приносить тарілку з круасанами. Я швидко хапаю один, допиваю каву і махаю їй рукою.

По дорозі до машини набираю Богдана. Надіюсь його ігнор колись закінчиться. Він знову не відповідає. Я настирно набираю ще раз.

Може його терпіння лопнуло, або планети стали в потрібну комбінацію, але він відповідає.

- Слухаю, - якось сухо вимовляє він, а в мене починає жевріти надія.

- Привіт, Богдане. Це Анна. Ми можемо сьогодні зустрітись. Це терміново, - додаю я в очікуванні відповіді.

- Ну привіт. Не знав, що ти повернулась, - дивується Богдан.

- Обставини змусили. То як на рахунок зустрічі?

- Через годину в кафе. Адресу повідомлю, - різко відрубує він і відключається.

Якось швидко він погодився. Надіюсь все вийде як треба.

Невдовзі приходить повідомлення з назвою кафе на набережній і я відправляюсь туди.

Дякую за перегляди та вподобайки)

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно