Меланія Арт - Незамінна для нього, Меланія Арт

Отже, “хвилюю” я його і “цікавлю”, ага! Я так розумію, що його багато хто “хвилює і цікавить”. Чорт забирай! Я ж вирішила тримати себе в руках, тому чому ж так боляче дивитися на це?!

– Еллі? – Марк помітив мене, а потім поспіхом піднявся. – Проходь, почекай хвилинку. 

– Я… – намагалася повернути своєму голосу впевненості, – я краще піду, Марку Богдановичу. Вибачте, що завадила, – не змогла стримати їдкого коментаря.

– Тобі варто навчитися стукати, дівчино, тим більше до керівника в кабінет, – не промовчала й ця фарбована. – Понабирають в офіс всяких… – ще й обдивилася з ніг до голови, оцінюючи мене, на що я тільки роздратовано фиркнула.

– Ірино, досить! – гаркнув їй у відповідь Марк і щось ще хотів сказати, але я більше не збиралася це слухати.

Розвернулася і пішла звідти. Не можу спостерігати за цією солодкою парочкою. Цікаво, він сказав їй, що поселив в себе у квартирі іншу?  До речі, про квартиру, не залишуся там ні на хвилину. Краще вже в готелі поживу три дні, ніж жити поряд з “чужим” чоловіком.

– Еллі, зажди, – спочатку почула, а вже потім і побачила Марка, який вийшов слідом за мною.

Та мені не потрібно було більше його слів. Я додала швидкості, щоб встигнути самій зайти в ліфт. І в мене це вдалося, майже… В останній момент у двері просунулася рука, яка не дала їм зачинитися.  Марк зайшов всередину, але я ніяк на нього не реагувала, навіть не дивилася. 

– Ти все не так зрозуміла, – сказав мені через декілька секунд. – Між мною та Ірою нічого немає.

– Щось я все останнім часом “не так розумію”. І вчора, і сьогодні. Це стає вже традицією, – не могла змовчати.

Марк різко підійшов до мене, тому я інстинктивно зробила крок назад й обперлася спиною об стіну.

– Тікати нікуди, Еллі, – сказав, розміщуючи обидві руки так, що я опинилася у їх полоні. – Цього разу ти одразу мене вислухаєш, хоча мені й приємно, що ти ревнуєш мене, – ще й підморгнув, от вже нехороший чоловік.

– Пфф, – нервово всміхнулася, – ревнощі тут ні до чого. Я просто не хотіла заважати тобі і твоїй дівчині.

– Трясця, Еллі! – Здається, у нього увірвався терпець. – Ніяка вона мені не дівчина, між нами нічого немає і не було! Те, що ти бачила – непорозуміння. Іра сама собі щось вигадала і думала, що я буду грати в її ігри. Я просто не встиг її відіслати подалі!

– Ну звісно, – все у нього так просто, то Зіна Петрівна могла зробити проблеми, то Іра “домагалася” бідного Марка.

– Тобі так важко мені повірити? – запитав неочікувано. 

– Не важко, але ти сам раз за разом провокуєш мене на недовіру.

– Ти маєш знати, що перед тобою я щирий завжди. Тому що б ти там почула чи побачила, спершу поговори зі мною, дай мені шанс виправдатися, а потім вирішуй.

– Я більше не можу сліпо довіряти людським словам, простіше вірити тому, що сама побачила.

– Простіше – так, але абсолютно безглуздо, Еллі, – на вушко промовив мені Марк. – Інколи наш мозок у зговорі з емоціями може сам додумати деталі, яких насправді не існує. 

– Гаразд, не було, то не було, – вирішила не продовжувати конфлікт, та й ця наша поза мене вже почала сильно хвилювати. – Тепер дай мені піти, будь ласка, я хотіла раніше в тебе відпроситися.

– Щось сталося? – Марк не тільки залишився на своєму місці, а ще й переклав одну руку мені на талію.

– Марку, що ти робиш? – намагалася сказати впевнено, але голос мене підвів, опустившись на рівень шепоту.

– А що я роблю, Еллі? – грайливо відповів, підходячи ще ближче. – Так куди ж тобі потрібно йти раніше? Я думав, ми разом додому поїдемо.

– У Таші сьогодні прем'єра вистави, вона грає головну роль вперше, мені потрібно зібратися, щоб не запізнитися, – хрипло пояснила, всіма силами намагаючися не показати, наскільки приємно ось так знаходитися в обіймах Марка.

– Ти сама туди йдеш? 

– Планувала запросити тебе, але в тебе, думаю, є інші плани, – раптом згадалася та білявка.

– Не починай знову, бо доведеться мені довго-довго і зі смаком тобі доводити, що мене ніхто не цікавить, окрім однієї впертої та надто категоричної дівчинки, що постійно тікає від мене, – сказав знову на вушко і перемістив вже іншу руку мені на шию, від чого моє серце забилося з нереальною швидкістю.

– То... – прочистила горло, повертаючи своєму голосу звук, – ти підеш зі мною? Таша хоче так віддячити...

– Тільки Таша? Еллі-Еллі, невже ти сама цього не бажаєш?

Дуже двозначно прозвучала ця фраза, а потім Марк почав нахилятися до мого обличчя, безперервно дивлячись на мої губи. Я поклала свої руки йому на груди і саме вирішувала відштовхнути його, чи все ж піддатися спокусі. 

Аж тут зазвучав сигнал і почали відчинятися двері ліфта.

Марк різко зробив крок назад, залишаючи після себе пустоту. А в кабіну веселим кроком зайшов Яр.

– О, добре, що зустрів вас тут, – сказав, дивлячись на нас з хитрою посмішкою. – Я саме шукав Еллі, а потім планував і до тебе, Марку, піднятися на розмову.