Катерина Дако - Купи мене, Катерина Дако

* 35 *

 

 

Чомусь саме зараз, за ​​відсутності зорового сприйняття, всі почуття та відчуття загострилися до краю.

Чула, як протяжно зітхає мисливець ліворуч, мабуть, уже цілком готовий "у бій". І як важко на вухо сопе другий, так і продовжуючи свою атаку на мене ззаду.

І крапельку поту, яка, не дивлячись на озноб, потекла по спині між лопатками, сприйняла болісно, ​​ніби це розжарена лава.

І свої схлипи резонували у вухах. Так само як і набатом віддавався стукіт серця...

А ще до хворобливих судом відчувала грубі пальці попереду, ніжні – ззаду. І ніяк не могла врятуватися від них. Хитнувшись вперед або назад, тут же відчувала неправильність своїх дій. І поверталася в хитку рівновагу, яку ловила, стоячи навшпиньки. Щоб не відчути когось із них ще глибше.

Я б, мабуть, давно впала, якби вони не напирали з обох боків...

І в какофонію цих звуків і відчуттів раптом зовсім несподівано вклинилося важке чоловіче зітхання. Зовсім поруч. Таке чуже. Але чомусь у цю мить воно здалося мені нестерпно рідним...

І я раптом наважилася.

Ну а що? Гірше за груповушку все одно не буде...

- Федоре Олександровичу, - прошелестіла пересохлими губами, намагаючись відліпити язика від піднебіння. - Це ви?..

- О, дивись! То вона тебе знає, чи що? - весело реготнув той, що праворуч. І, насадивши мене на пальці до упору, завмер, явно не збираючись виймати їх.

- Так, Поліна... - почула знайомий голос.

І мало не померла від сорому. Він все бачить. Як вони в мені...

Але відразу зрозуміла: раз він відповів, тобто ще є шанс. Значить...

- Купіть мене!.. - вирвалося несвідомо, але цілком очікувано. Адже я вже прийняла рішення.

- Бач, яка спритна, - сказав мисливець ліворуч і прибрав з мене руку. Другий теж вийняв пальці, і я похитнулася, опускаючись на всю ступню.

- Давно вже купив, - почула голос шефа.

І не змогла повірити у сказане.

- Як? - тільки й промимрила.

- Так, - знову жорстке хмикання. - Чекав, поки тобі мозок підвезуть. Щоб додому забрати...

Блять...

Ні. Я ж пристойна. І матом не лаюся.

Але чомусь саме зараз нічого іншого на думку не спадало.

- Тож, мужики, вибачте, - почула я голос Федора вже за спиною, - вечірка скасовується.

- Як так? - спробував оскаржити очевидний факт один із мисливців.

- Та так. Я. Її. Купив!

І я відчула, як мені розв'язують руки, які безвільними батогами повисли вздовж тіла. А потім з очей знімають краватку, яка замінювала пов'язку.

Замружилася від начебто й неяскравого світла, яке в першу мить боляче різануло по очах.

- Так, Полю, я тебе купив. Але тепер згоден забрати лише на моїх умовах.

Нетвердо стоячи на ногах переступила босими ступнями по килиму, намагаючись утриматись. Буде зовсім принизливо, якщо я зараз упаду...

Нарешті наважилася глянути на Федора Олександровича, який підійшов до мене спереду. Майже впритул.

- Яких... умовах?.. - знову запинаючись промовила.

Повисла важка пауза, під час якої шеф дивився прямо мені у вічі, а потім сказав:

- Ти тепер будеш моєю утриманою. Коханкою. З місячним окладом, рівним грошам за це полювання. Скажімо, на півроку. Думаю, за цей час встигну награтися...

Я слухала його і не впізнавала. Куди подівся мій ввічливий, хай і трохи суворий начальник? Зараз переді мною стояло чудовисько, яке пропонувало мені секс за гроші. Невже його саме таке цікавило?

- Я не продаюсь! – сказала тихо, але твердо.

І він засміявся у відповідь на мої слова. Просто засміявся...

Наче це був звичайний анекдот, а не питання мого життя на найближчі півроку.

- А тут ти тоді що робиш? - він обвів рукою спальню. - Я так розумію, не в лото граєш...

Він підняв руку і взяв двома пальцями моє підборіддя. Може, й не сильно стискаючи, але мені здавалося, ніби зімкнулися лещата. І було зовсім неможливо вивернутись із цього захвату.

- Чи хочеш продовжити? - косо посміхнувся шеф. - Думаю, хлопці будуть не проти...

Я обернулася на мисливців, що стояли поряд і нікуди не поспішали. Ну зрозуміло - така вистава...

Що ж краще? Зараз? Витерпіти цих двох, але, швидше за все, не лише їх? А якщо троє?

Або потім? Півроку розсувати ноги перед шефом.

- Але це ще не все, - раптом вклинився у мої думки жорсткий голос. - Ти продовжиш працювати у компанії. Потім, якщо захочеш, підеш. А поки що, ці шість місяців - щодня відвідуватимеш роботу.

А ось це дуже жорстоко. Але, загалом, справедливо. Він же розуміє, на посаду головного бухгалтера так швидко людину не знайде.

Все, що відбувалося зараз, здавалося просто диким. Якби мені хтось пару днів тому сказав, що я гола обговорюватиму умови продажу свого тіла з зовсім одягненим шефом, та ще й у присутності двох таких же одягнених незнайомців, я б назвала його божевільним. Але зараз все так і було...

- Тоді в мене теж умова, - мов чужий, раптом промовив мій язик.

Що я творю?

А шеф лише знущально підняв брову, чекаючи на продовження.

- Жодного сексу на роботі. Так само, як і афішування наших... відносин.

На останньому слові я запнулася. Відносини? Хоча так. Тільки в даному випадку – товарно-грошові...

Федір цього разу посміхався вже поблажливо. Наче отримав довгоочікувану цукерку.

– Ну що ж, мужики. Вибачте...

І він підійшов до мене впритул, уже не зважаючи на інших мисливців. А потім раптово схопив ззаду за волосся, змушуючи закинути голову.

- А у нас тут ще невелике діло є...

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно