Катерина Дако - Купи мене, Катерина Дако

* 34 *

 

Відсутність зорового сприйняття - одне з найважчих випробувань. Для мене принаймні.

А коли ще й руки пов'язані – зовсім нестерпно.

Мені хотілося закричати. Або втекти. Ну чи хоча б впасти на підлогу, почати істерити...

Але я розуміла, що маю терпіти. Ось зараз. Зчепити зуби та терпіти.

- Ну що, пташка, тепер пограємо у вгадалки? - знову дуже близько зліва від мене промовив голос. І я мимоволі відсахнулася від нього, злякавшись, бо пропустила наближення мисливця.

- Чи ти волієш, щоб ми казали тобі, що робитимемо? Так ми можемо...

Не треба! Нічого не треба! Ні говорити, ні робити, ні чіпати мене!

- Зараз ми будемо тебе гладити. Скрізь... - сказав інший, що стояв праворуч.

- А потім підготуємо для нас двох... Ти ж не проти?

Знову їхні безглузді питання! Що вони хочуть від мене почути!?

І вони почали чіпати. Точніше, вони й не припинялися цього робити.

Долоні, а може й губи, торкалися всюди. Гладили руки, ноги, спину, м'яли сідниці, навіть шльопали по них. Особливої ​​уваги заслужили груди, які періодично навіть щипали. Напевно, після сьогоднішнього дня на них залишаться синці.

А ще вони торкалися моїх губ. Ніжно, ніби перевіряючи, чи м'які...

І між ногами теж чіпали. Але якось несильно, без натиску. Начебто це місце цікавило їх несильно...

Ось зараз я певною мірою навіть оцінила красу пов'язки на очах. Так мені було реально легше упокоритися з тим, що мене одночасно чіпають двоє чоловіків, а не один. Так здавалося, що я не так низько впала...

Але невідомість, несподіванка їхніх дій зводила з глузду. Ще трохи – і я не витримаю. Припиню все!

Але, мабуть, вони теж переситилися цією тактильною грою. І перейшли до рішучіших дій.
Пальці одного з мисливців ковзнули між складочками і проникли всередину, а потім, трохи затримавшись, залишили місце, де було напрочуд волого.

- Ось гарна ти дівчинка, - сказав голос прямо поруч. - Слухняна. І чуттєва... Сексуальна...

Ну ось що вони вигадують!

Я зараз більше колоду нагадую, ніж особину жіночої статі.

І коли пальці знову проникли в мене, відчайдушно спробувала усунутись. Але відсторонитися мені не дали. Тому що ззаду сідницю зім'яла інша рука. Якої моментально захотілося теж позбутися.

І я хитнулася вперед, при цьому мимоволі сідаючи на пальці всередині мене.

А потім відчула щось слизьке та холодне між сідниць. І тут зрозуміла, що малося на увазі під моєю підготовкою...

Спробувала своїми руками перехопити ту руку, що господарювала ззаду. Але мені на лопатки відразу лягла важка гаряча долоня, змушуючи нахилитися вперед.

- Ну, не треба чинити опір, - повчально вимовили праворуч. І я відчула, як у мене ззаду прослизнув один палець.

Ні, було не боляче, лише трохи некомфортно. Але чомусь саме ця дія викликала в мені пекучу хвилю протесту.

- Не хочу... - прошепотіла я. - Будь ласка...

Звісно, ​​слухати мене ніхто не став. З одного боку мене вже відверто трахав двома або трьома пальцями один мисливець. А з іншого поки що обережно проникав другий.

Я спробувала ухилитися, але вони тільки посилили тиск. Так, що мені довелося підвестися на пальчики, щоб хоч трохи уникнути всього цього...

- Давай, гарнюня, потерпи трохи. Потім буде легше, - сказав мисливець праворуч.

І розпирання ззаду посилилося, мабуть, він увів уже два пальці.

Я ще більше піднялася, ще більше вигнулась уперед, спираючись на руку мисливця, який підтримував мене під грудьми.

І відчула, як він уводить у мене пальці на всю довжину.

- Не треба, - попросила, особливо ні на що не сподіваючись.

І пальці справді вислизнули з мене. Але відразу повернулися, вже твердіше, впевненіше. І ще вийшли. І повернулися вже зовсім різко...

Зрозуміла, що пов'язка-краватка стала вологою.

Знала, що їм все одно, плачу я зараз чи насолоджуюся. Головне, що їм було добре...

Той, що "готовив" мене спереду, судячи з вираженого дискомфорту, явно проникнув трьома пальцями. І рухав ними дуже енергійно. Той, що ззаду, був акуратніший, але теж не особливо соромився. А через якийсь час майже зупинився і почав розсувати пальці всередині мене.

Сором, приниження, безпорадність...

Я тисячу разів за ці миті обізвала себе дурепою. І що сюди поїхала. І що не погодилася бути персональною іграшкою для свого шефа, Федора Олександровича... А ще - що продовжувала все це терпіти практично безмовно...

І раптом почула таке, від чого мені стало зовсім погано.

- О! Мужику, заходь! Третім будеш? - сказав мисливець праворуч і зареготав. - А то вона тоді тебе бортанула. То хоч зараз відтягнешся!

- Так, давай, - підбадьорив невидимого глядача другий. - Ми, вважай, тільки почали...

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно