Катерина Дако - Купи мене, Катерина Дако

* 36 *

 

Змахнула руками, втрачаючи рівновагу. Але мені не дали впасти, в руку вище ліктя, як клешня, вп'ялася жорстка суха долоня. А в ніздрі бризнув запах хвої з якоюсь терпкуватою домішкою. І чомусь саме цей запах закрутив голову і змусив ще більше похитнутися на і так нетвердих ногах.

Дивилася на зведені густі брови, на непроникні карі очі, на стислі губи і розуміла, що... починаю збуджуватися.

Це був ірраціональний стан. Я, ніби цілком адекватна і врівноважена, ось зараз понюхала мужика, який тягне мене за волосся, і потекла.
Ну ось що мені, дурепі, треба? Ось правду кажуть, що жіноча логіка – дивна штука.

Але виявляється, жіноча сексуальність – ще дивніша. Тому що хвиля солодкого тягучого бажання, що розливалася внизу живота, зовсім заважала оцінювати ситуацію.

Хотілося, щоб зараз ці губи торкнулися моїх. І щоб руки стиснули моє тіло не просто з метою утримати на місці, а тому, що я хвилюю цього чоловіка. І щоб його теж захлеснуло збудження. Але не таке, як у всіх тут, коли пересилює мисливський інстинкт. А саме це почуття, що жінка цікава чоловікові. Що бажана. Що потрібна...

Але, звичайно, показувати так одразу своє збудження я точно не збиралася. Бо не могла прочитати, що він зараз думає. Що він від мене хоче зараз. Якщо просто потішитися, як говорив раніше, то нехай бавиться з байдужою лялькою. Я зможу, я стримаюся. Не принижуватимуся.

А от якщо він зараз почне звичайний секс, тоді... Так, тоді, можливо, я й покажу, що він мені теж небайдужий...

Мимоволі облизала пересохлі губи язиком, і по набряклих жовнах і гучному видиху зрозуміла, що так. Я його цікавлю. Як дівчина. Як самка...

Але те, що Федір сказав наступної миті повністю зруйнувало мою солодку ейфорію і похоронило надію, що в нас все ще може бути не так вже й погано.

- Можеш не облизуватись, - прозвучало дуже цинічно. І я не відразу зрозуміла, що взагалі означають ці слова, начебто складові речення рідної мови. - Цілувати я тебе не збираюся...

І він з силою відштовхнув мене від себе. Я пролетіла, напевно, кілька метрів і боляче приземлилася навколішки чітко біля ліжка.

- Я з сосками не цілуюсь... - виплюнув мій шеф.

І коли до мене нарешті дійшов зміст цієї фрази, я навіть не усвідомила, від чого стало образливіше. Від того, що відкинув. Або від неприємних відчуттів у колінах, якими я стукнулася досить пристойно, не дивлячись на м'яке покриття на підлозі. Або ось від цих фраз, що спалили все те нормальне, що могло б бути...

І я чітко усвідомила одну жахливу річ.

Нічого не буде нормально!

Не буде ніжності. Не буде бажання. Насолоди.

Будуть шість місяців тупого сексу. Грубого, механічного. Принизливого.

 Сексу за гроші.

Ну так. Все правильно. З повіями не цілуються...

Сльози, які припинилися, коли я відчула появу Федора, потекли з новою силою.

Я не хотіла їх. Хотіла бути зараз сильною. Хотіла показати, що мені теж байдуже. Що я можу це все пропустити повз себе. Можу не звертати уваги і так само зневажливо посміхатися у відповідь...

Але саме зараз, коли події з карколомною швидкістю змінювали одна одну, я просто не змогла ось так моментально зібратися. Не змогла усунутись.

Адже я навіть почала його хотіти...

І якби він зараз повівся ніжно, можливо, ми обидва і отримали б задоволення...

Але...

Я - соска. Шльондра. Повія...

Принаймні – на найближчі кілька місяців.

Розуміла, що як тільки накопичу необхідну суму, одразу ж припиню це все. Але поки що...

Адже я дійсно можу допомогти своїй сім'ї. Отже, треба зчепити зуби і терпіти, як це робила останні півтора дні.

Відчула, як сильніше запахло хвоєю, і моїми голими сідницями ковзнула прохолодна долоня. І я, зніяковівши, сіпнулася, усвідомивши, що стою зовсім розкрита, в принизливій позі очікуючи, що ж дозволить пан, який мене купив.

- Ну що ж, - пан, мабуть, уже прийняв рішення, як зі мною потішитися. - Дуже зручно ти стала...

Закрила очі, зараз реально мріючи, щоб мені їх зав'язали. Щоб просто не розуміти, не усвідомлювати, де я і з ким. Але пам'ять послужливо підсовувала усміхнене обличчя мого шефа, коли він наблизився до мене і розглядав, ніби під мікроскопом.

Ось би знати, що в нього зараз у голові. Що він хоче зробити...

І раптово сідницю обпік хльосткий удар долоні.

- Давай, на ліжко заповзай, - наказав мій нинішній господар. - І стань так само...

Обернулася і глянула на нього крізь сльози знизу вгору. Він зняв піджак, а потім розстебнув сорочку. Відкрилася частина грудей і плоского спортивного живота з тонкою смужкою волосся нижче пупка, що йшла  за ремінь штанів.

- Ну, чого дивишся? Давай, ворушись...

І він трохи нахилився до мене і, розмахнувшись, ляснув по другій сідниці.

І я чомусь згадала, як мене плескав Влад. Не так сильно. Зовсім не боляче. Але я від цих ляпасів збуджувалася неймовірно.

Можливо, якби не слова Федора про соску, я б і від цих сильніших ударів теж збудилася. Так, напевно збудилася б. Тільки боялася сама собі зізнатися, що на мене це діє...

Все одно не послухалася його і повернулася, знову спостерігаючи, як він розстебнув рукави сорочки і закотив їх до ліктя. Потім узяв зі столу флакончик і наблизився до мене.

- Починаєш бунтувати із самого початку? - запитав шеф майже весело і вигнув брову. - Може, мені повернути хлопців сюди, а самому поїхати?

Цікаво, чим він залякуватиме мене вдома?

Але довелося таки підкоритися і заповзти на ліжко. Уявляю, як принизливо це виглядало, і як при цьому тріумфував мій шеф. Обертатися вже не стала. Нехай радіє поодинці...

- Ну що ж, Поліна, спробуємо нарешті, за що я стільки заплатив...

І я вдруге за сьогодні відчула, як між сідниць мені розмазують щось холодне.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно