Богоміл Райнов - Інспектор і ніч. Бразільська мелодія, Богоміл Райнов

дівок. Я намагався допомогти всім цим людям. Ясна річ, не проповідями й не повчаннями — молодь цього не любить, — а просто показати їм, що, крім паскудства й відчаю, в нашому житті є й дещо інше. І, не приписуючи собі заслуг, можу сказати, що досяг певного результату. Ті дикуни звикли пристойно одягатися, пристойно триматися, навіть певною мірою пристойно розмовляти. Дора й Магда поставили хрест на своєму минулому. Спас почав серйозніше готуватися до лекцій. Деякий прогрес помітний навіть у Моньо, хоч тут випадок складніший, бо цей хлопець не має ані краплинки сили волі…

Я терпляче слухаю. Така вже в мене професія. Треба володіти умінням слухати, бо є люди аж надто педантичні — якщо почнеш їх перебивати, вони втрачають думку й не можуть нічого путнього сказати, бо звикли розповідати все докладно, наче виголошують доповідь. Отож, слухаю далі, дивлячись крізь вікно на квітучі вишні й чисте синє небо, потемніле на сході, бо сонце вже сіло.

— Мушу признатися, хоч це навряд чи вас цікавить, — провадить далі Філіп, — що з Дорою ми досить довго дружили, й ця дружба могла б тривати й далі, коли б Дора не розраховувала на шлюб. Але мій альтруїзм також має певні межі, тим паче, що зараз я не збираюся ні з ким пов'язувати своє життя, бо ще не став міцно на ноги. Тому Дора, щоб допекти мені, націлилася на мого брата, і це спершу таки вразило мене, але потім я сказав собі: «Це тільки на краще: вона влаштує своє життя й розв'яже тобі руки, чого тобі ще треба?» Що ж до Магди, то з нею в нас ніколи нічого серйозного не було, вона не імпонує мені ні своїми смаками, ні характером, і все-таки я співчував їй, знаючи, що коли рано чи пізно вона одного дня відірветься од нашої компанії — а це мало статися, — то знову пуститься берега, бо вона дурнувата й інертна. І от саме в цей час з'являється Асенов. У таких, як він, емігрантів ностальгія, знаєте, часто виражається в тузі за якоюсь спідницею. Асенов виявився саме таким типом, він утьопався в Магду, і я сказав собі: «Це щасливий випадок». Бо тільки така людина, як Асенов, котра не знає про Магдине минуле, може ризикнути взяти з нею шлюб, і я попередив її, щоб вона це врахувала, була обережною, аби не викликати своєю поведінкою ніяких сумнівів. Усе йшло загалом дуже добре, поки я одного разу випадково не почув від самого Асенова, що хтось його детально про все поінформував, і він одмовився від думки про одруження, а зв'язки з Магдою підтримує лише для тимчасової розваги.

Я виймаю зі своєї пачки «Сонця» сигарету й закурюю. Філін також закурює, на якийсь час замислюється, наче пригадує, на чому він зупинився, й веде далі:

— Я трохи забалакався, але це було необхідно, щоб ви зрозуміли причини того інциденту в «Балкані». Магда, як інертна людина, хотіла підтримувати й далі зв'язки з Асеновим — шлюб не шлюб, аби тільки одержувати від нього подарунки, не розуміючи, що цим вона тільки шкодить собі. Тоді я категорично наказав їй припинити будь-які стосунки з Асеновим. Якщо він серйозно захопився, таке відчуження, можливо, примусить його полагіднішати й узяти з нею шлюб. Якщо ж ні — то навіщо жінці принижуватись і повертатися до давніх звичок.

Філіп дивиться на мене, немов чекає відповіді, і я змушений процідити крізь зуби:

— Цілком логічно.

— Так, але декотрі жінки, як вам відомо, не в злагоді з логікою. І того вечора я випадково довідався, що всупереч моїй пораді Магда знову пішла з Асеновим. Я прийшов у «Балкан» зовсім не для того, щоб вчиняти скандал, а просто забрати звідти Магду, але Асенов став приндитись: «Це моя дама», «Ідіть геть від нашого столу» і таке інше, а Магда, як завжди, замість підвестися й піти зі мною, почала вагатися, й Асенов покликав офіціанта, а я, знаєте, не люблю, щоб мене офіціанти хапали за плече, і, одне слово, вибухнув скандал…

— Тепер дещо прояснюється, — киваю я. — А звідки вам стало відомо про те, що Магда пішла з Асеновим?

Філіп ледь-ледь усміхається:

— Я мав усі підстави підозрювати його. Тому вирішив перевірити: зателефонував Асенову і…

— Отже, це ви телефонували Асенову?

— Так, я.

— Ви на мене справляєте враження розумної й спостережливої людини, товаришу Манев, — кажу я після невеличкої паузи. — Які ваші враження про Асенова, про його зв'язки? Як ви гадаєте, чи міг хтось вчинити замах на його життя?

— Невже ви припускаєте, що це вбивство? — здивовано запитує Філіп.

— Під час слідства припускають усе.

— Моє враження про Асенова таке: ця людина не мала в Софії інших зв'язків, крім службових. Принаймні я ніколи не бачив його в ресторанах з іншими людьми. Тому якщо справді йдеться про вбивство, — це для мене цілковита загадка.

— А що ви думаєте про хазяйку Асенова?

— Я її не знаю. Тільки чув про неї від Магди.

— Що ви чули?

— Та всілякі жіночі плітки: Магді здавалося, ніби Асенов мав зв'язки з хазяйкою, що хазяйка ревнувала Асенова і таке інше.

— А Лічев, колишній чоловік хазяйки?

— Про нього я досі й не чув.

Він замовкає, та за мить додає:

— А втім…

І замовкає знову.

— Ну, кажіть же!

— Я дещо згадав, але, розумієте, не можу нічого стверджувати… тим паче висувати такі звинувачення…

— Кажіть, не бійтеся. Ваші звинувачення будуть у нас в резерві.

— Одного разу Магда згадувала, що хазяйка і її чоловік здирали з Асенова долари… влаштовували так, щоб він розраховувався з ними доларами, але я не можу нічого напевне стверджувати…

— Розумію. Приймемо це під знаком запитання.

Потім підводжусь і