Кирило Круторогов - Бомбардир

бути центром подій. Інші воліють спостерігати з натовпу. Гайдук у будь-якій грі ставав центром, але за межами газону волів нічим не виділятися. Його взагалі не цікавили розбори заднім числом, гра самолюбства, клубні інтриги… Що ж до конфліктів у «Маяку», то їхньою причиною було те, що Сергій мусив від самого початку мати справу з гравцями набагато старшими й досвідченішими. Вони ж за час своєї кар’єри надивилися на зворотний бік футболу й залаштунковий бруд, а тут з’являється молоденький чепурун, який ходить на тренування у кофті з буквою «Д» у ромбі. Перша реакція зграї – поставити щеня на місце. Тільки пізніше, побачивши, як він працює на тренуваннях, наші діди збагнули, що конкурувати з ним ох як непросто. А таких речей не прощають, самі знаєте… І знову ж таки – гроші. Зарплату Сергієві платило «Динамо», і то таку, яка нашим дідам не снилася навіть за кращих часів…

– Послухати вас, так Сергієві все давалося з легкістю,– посміхнувся я.– І фізичні дані, й ігрова обдарованість, і з тренером зумів стосунки налагодити…

Юрій Миколайович сердито глянув з-під брів:

– Нічого подібного! Кров, піт і виснажлива праця. А головна складність – його супротивниками на полі були переважно здоровенні мужики, набагато потужніші й важчі за нього. Швидкий і технічний, для силової боротьби в штрафному він був надто легким, його постійно блокували й збивали з ніг, не порушуючи правил, захисники. Саме тому він не вилазив із тренажерного залу, намагаючись набрати м’язову масу…

– Хтось казав мені, що в Києві через це його й не випускали в першому складі.

– Не знаю, які стосунки в нього були з тодішнім тренером «Динамо», але грати йому вперто не давали. Тренувався він із першою командою, але потрапляв тільки в заявки другої команди або дублю. А він прагнув одного – грати на повну силу. Одного разу зізнався мені, що через це й попросився в оренду – сподівався в іншій команді показати все, на що здатний. Але замість Прем’єр-ліги Черниш зі своїх міркувань притяг його в «Маяк», де перспектива виявити себе дорівнює нулю.

– А Санич? Просто не уявляю, як він міг працювати із Чернишем!

– Та не дуже в нього й виходило. З появою Черниша в клубі з’явилися гроші, так. Але все керівництво він узяв у свої руки, і незабаром команда почала буквально розвалюватися. Кожен сам по собі. Крім того, разом із Чернишем прийшли нові гравці. Не ті, кого відібрав і виростив тренер, а ті, кого привів новий віце-президент іззовні. Чесно кажучи, я такого ще не бачив: вони підпорядковувались особисто Чернишеві, а Санич був для них порожнім місцем, обслугою. Тут і сліпий міг би помітити: скоро кінець клубу. Групи, ворожнеча, інтриги… складалося враження, що Черниш усе це активно заохочував. Тільки Сергій робив свою справу: регулярно забивав. Команда могла грати паскудно, навіть програвати з великим рахунком, але він обов’язково видавав щось таке, від чого фани на трибунах аж заходилися від захвату…

У такому підвішеному стані ми прожили півроку. Правда, у сезоні зіграли непогано й почувалися впевнено. Потім – зимова перерва, збори у звичному режимі. А коли сезон відновився, з’ясувалося, що під нами – бомба сповільненої дії. У першому ж матчі другої частини чемпіонату ми виграли. Упевнено, навіть із шиком – 3:0. Дубль оформив Гайдук, та й команда відпрацювала матч гарно. А з другого весняного туру почалися провали. Просто кричущі… Перший тайм – як годинник, ведемо в рахунку, а після перерви команду як підмінюють – ледве лазять по полю, пропускають атаку за атакою, і в результаті – поразка! І так раз, удруге, втретє. Тренер, звісно, розносить усіх, а гравці йому – мовляв, перевантажилися на зборах, натомилися, сил у другому таймі бракує… Я думав, Санича від обурення грець схопить. Програма підготовки в нас роками не змінювалась, усе налагоджено й вивірено, а тут мало не бунт. Що за дурниці?

Я поміркував – усяке ж бачити випадало – і докумкав, що до чого. Поділився з Саничем, але той спочатку не повірив. А тут іще кілька матчів поспіль – і знову той самий сценарій: у першому таймі гра як гра, а в кінцівці починаємо пропускати. І коли ми вчергове програли «Нафтовику» з рахунком 2:5, Сергій – він обидва голи забезпечив – не витримав і зчепився в роздягальні з Орловим, центральним захисником. Тому було вже за тридцять, ветеран, усю кар’єру відіграв у якихось другорядних командах у Росії, а до нас потрапив з подачі Черниша. Досвідчений гравець, фізично сильний, але розуму Бог не дав, ситуацію читає через раз… Сергій йому: «Що ж ти, суко, знову гру здав?! Я зі шкіри пнуся, створюю гольові моменти, а ти привозиш один за одним!» До бійки, проте, не дійшло, розтягли їх по кутках…

– Отже, Гайдук першим порушив питання зі здачею матчів?

– Інші теж підозрювали,– Юрій Миколайович роздратовано засопів.– А після цієї сутички й до Санича дещо дійшло. Він усе не міг повірити, що така гидота можлива.

– Справді? – я цілком міг дозволити собі іронію, бо обидва ми добре знали, про що мова.

Юрій Миколайович ніби пропустив моє зауваження повз вуха.

– Ні, бувало, звичайно, що й раніше розписували «три в три»… Це справа звична: усе тримається на домовленостях тренерів, які один одному довіряють. Сьогодні ми в домашньому матчі вас обіграємо, а в другому колі, на вашому полі,– ви нас. В обох команд по три очки, а це вам не якісь там дві нічиї… Але ж тут зовсім інакша ситуація: усе за спиною тренера й на шкоду команді. Санич заметушився, став експериментувати: то протримає кілька ігор Орлова на лаві запасних, то введе в гру – а користі ніякої. Нарешті зовсім заплутався й викликав на розмову Гайдука. Про що вони там розмовляли, не знаю, але Санич після цього взагалі здав. Бо переконався: гнила не половина складу, а всі до одного, кого привів у клуб Черниш. Він і створив усю структуру: робив ставки, давав указівки гравцям, який результат потрібний, а ті забезпечували. А куди подінешся? У професійному спорті спокус значно більше, ніж у звичайному житті, а кар’єра гравця коротка – років десять, і все, бувай…

– І що в результаті?

– Фактично це вже була не команда, а збіговисько повій. І Санич як ніхто відчував, що справи наші зовсім кепські. Якщо гнати всіх, хто замішаний,– грати немає кому. А тут прибульці вчинили бойкот. Один за одним пішли програші