Андрій Хімко - У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

чимало, коли в результаті створювалися і політичний, і господарський безлад і плутанина, що свіжі у вашій пам’яті, бо в попередні сім літ вони нищили наш народ, ослаблювали та знесилювали його і так званим “гуляйпільством”, і “отаманствами”, в яких був обов’язковим елемент чужого нацькову, розпорошеності і нерозуму, а відтак - жертв і жертв! То ж викажемо прощення всім тим, що стали жертвами і своєї сліпоти, і пройдисвітства ворогів, незалежно від того, за що, коли і де вони по­лягли, вшануємо їх хвилинною мовчанкою…

Не було потреби закликати залу, вона й так була мовчазно зосередженою і від почутого траурною.

-Не забудемо їх, добродії, і перекажемо не забувати і нащадкам, - продовжив сумовито гість. - Дозволю собі вам нагадати, що злочини сусідніх народів, а найпаче Росії, із покоління в покоління проти нас незчислимі, неймовірні, незбагненні ні світом, ні самим російським трудовим людом. Адже майже триста літ ми нищимося в своїх кращих людях і плюндруємося та руйнуємося в наших доробках і набутках імперією, заоселюючи Північ і Сибір для неї. Світ не може втямити цього надлюдського нашого лиха, інакше він би здригнувся від жаху Вальпургієвих ночей та Содом і Гоморр!.. Частину отих жертвенних отаманів-вождів, що героїчно билися і за уявне щастя народу, засліплені темністю, нерозумом і хитро сплетеними нацьковами сусідів, мушу вам нагадати для пам’яті по прізвищах: Петлюра, Коновалець, Драгомирецький, Мазуренко-Кладун, Малолітко-Сатана, Яворський, Зелений-Терпило, Соколовський, Ангел, Григор’єв, Махно, Чубенко, Харченко, Гусар, Щусь, Білаш, Шкуро, Омелькович-Павленко, Петренко, Голий, Гризло, Цвітковський, Мордалєвич, Дорош, Яременко, Багатиренко, Цербарюк, Струк, Кикоть, Левченко, Деркач, Хмара, Клепай, Яблучко, Мамай, Залізняк, Кваша, Завгородний, Степовий, Калиберда, Бондар, Гонта, Христовий, Матвієнко, Вояка, Штепа, Шепель, Складний, Заболотний, Моргуля, Грановий, Солтис, Око, Нестеренко, Поленський, Андрієнко, Батрак, Біличенко, Мусій, Клименко, Усієвич, Гребач, Кречець, Снитько, Кошинський, Булак-Булахович, Голубович, Остапенко, Сиротенко, Часник, Лизанівський, Тимошенко, Букатівський, Гулий-Гуленко, Яворський-Карий, Левицький, Наконечний, Думенко, Пархоменко, Павленко, Зелінський, Яворський, Андрух, Комар, Брова, Зірка, Трепет, Маленко, Лозина, Федорченко, Петриченко, Яковенко і тисячі інших, не враховуючи червонокозацьких... - приспинився траурно Більский. - На особливу сердечну нашу пошану просяться іпонад триста київських  гімназистів-студентів віком від сімнадцяти до двадцяти років, які лицарськи полягли разом із своїм провідцем Омельченком у захисті своєї батьківщини під Крутами завдяки підісланцям-шпигунам у їхніх рядах. Пом’янемо ж ці святі жертви мовчанням! - примовк і схилив голову в жалобі доповідач… - Усі названі мною і не названі захисники нашого люду, живі й мертві, навіть червонокозаки, уже онехаєні чи будуть по-царському опаплюжені в найближчому і тим більше, чим вони будуть значніші, якщо не будуть подушеними і забитими, що оті комарми, комдиви і комполки своїми комісарами, як Щорс, Фрунзе, Боженко та інші, ще коли буде використано наших народних героїв і слава їхня стане небезпечною для панування проросіян у нашому нещасному краї. Гадаю, що тепер при створенні “єдиного фронту в Комінтерні” всі інші національні діячі і по закордонню будуть винищені проросійськими агентами та їхніми найманцями. Новоімперія-Росія не може спокійно жити, поки лишатимуться живими впливові українські вожді і за межами Союзу, вона навіть Троцького почала таврувати “за розкол”, боячись його непересічного впливу. Отже, не лише названі і неназвані будуть донищуватися, а й тисячі тисяч їхніх соратців, рідних, близьких і не лише есерів, есдеків, укапістів-боротьбистів, а й більшовиків, які не підтримають імперського ладу, а дотримуватимуться по-справжньому Маркса іЕнгельса чи засад Люксембург та Лібкнехта. Що ми втратили в революцію і після неї? Чого не домоглися в ній? Що лишили поколінням доробити або виправити в майбутньому? – давав запитання громаді і тут же відповідав промовець. - По-перше, ми поклали у світову війну і революцію та по ній біля двадцяти п’яти мільйонів наших синів і дочок, ми позбулися своїх матеріальних скарбів, бо сім років утримували і продовжуємо утримувати ту ж імперію, лише під новими, манливішими атрибутами і регаліями зі старими, давніми цілями, природою і навиками... Я не безпомильний, та, на жаль, в цьому мабуть не помиляюся. Адже вся революція, далека і близька підготовка до неї відбувалися значноюмірою завдяки нашому народові, він був і її натхненником та утримувачем, зачинателем з декабристів, землевольців чи й навіть Чигиринської “Таємної дружини”, він її надихав і він же її повністю виніс у фронтах на своїй землі і своїх плечах, як ні один народ у тюрмонародній імперії-Росії. Ми так і не домоглися з’єднання Буковини, Галичини, Закарпаття, Полісся, Волині, частини так званої Слобожанщини, Покубання, земель у Подонщині, Білгородщині, Курщині, Орелщині, Вороніжчині, Брянщині, Південно-Смоленщині та багатьох кутках, аж до Зеленоклиння, освоєних нашими дідами і батьками в минулому, политих їхніми сльозами, потом і кров’ю,  не загарбом, а примусом для “живота”імперії, - щедро ділився з присутніми своїми знаннями Аврам Більський.

-Наші захланні сусіди згодилися уступити наші землі, а з ними і наш люд на них, не нам, а один одному, не в останню чергу тепер ще й тому, що боялися нас, об’єднаних в одну державу, бояться тепер і будуть боятися цього на Заході і Сході у подальшому. Адже об’єднані ми – непереможні: ні Польщею чи Австрією, ні Росією чи Туреччиною, ні кимось іншим. Ось чому, дорогі слухачі, при заміні сатрапного самодер­жавства на великодержавний капіталізм, що відбулася на наших очах, імперія продовжує поневолення трудящих “диктатурою пролетаріату”, ново-імперські деспоти-діячі неослабно-наклепницько обгаджують і обвішують все інонаціональне по духу ярликами буржуазності, анти-народності, ганебності, тішачись інонародними пасивізмами, захистом кожним свого особистого: свого міста, села і двору, а не краю, народу-нації і глибин держави та самостійної державності. Мільйони полеглих інонаціоналів, в тому числі, найбільше наших з вами, не завжди знали в революційній боротьбі, за кого і за що вони боролися та з ким їм треба боротися, не розуміли першочергових народ­них завдань, а будучи щирими, не передбачували чорних підступів інших. А ті інші “народам без землі давали злорадо землі без народів”, розкладали громади, а земельні і трудові статки висотували продрозверстками і продподатками, торгуючи врешті і людськими душами, знекровлюючи нас національно. Брудні пасквілі від самоприсвоєного собі імені світової громадськості, перекрутні трактовки подій, фабрикування наклепів, харак­теристик і оцінок русофіли творили і творять настільки тенден­ційно, перепускаючи все крізь свій панівний світогляд, що інонародні постаті виглядають карикатурами, а факти - химерами в інонаціоналів і ореолоблагодійствами у великоросів. Прикладом тому може бути так званий Закордонний відділ ЦК КП/б/У в чолі із Феліксом Коном і в двадцятому році проти Врангеля, і в Галицькому організаційному комітеті ком­партії, що мав