Джейн Остін - Емма

годину, навіть з'їла шматочок пирога і виявила доброту надзвичайну, сказавши, що він смакував дуже добре; тому вона сподівається, що міс Вудхаус і міс Сміт учинять ласку і теж з'їдять по шматочку.

Згадка про Коулів неминуче мусила потягнути за собою згадку і про містера Елтона. Їх пов'язувала дружба, і містер Коул уже встиг отримати вістку від містера Елтона після його від'їзду. Емма знала, чим це закінчиться: довго і нудно обговорюватимуть листа, а потім зійдуться на тому, що містер Елтон зволікає з приїздом, і що він дуже любить проводити час у компаніях, і що він — фаворит, де б не був, і як багато народу було на церемоніймейстерському балу; Емма з честю витримала всю цю процедуру, виявляючу належну в подібних випадках зацікавленість, висловлюючись із усією належною схвальністю і завжди забігаючи наперед, намагаючись не дати Гаррієт ані слова мовити.

Вона заздалегідь приготувалася до цього, коли заходила в будинок; але думала, що після віддання належного містеру Елтону ніякою небезпечною темою її більше не обтяжуватимуть і говоритимуть загалом про заміжніх та незаміжніх жінок Гайбері і про їхні картярські вечірки. Емма не сподівалася, що містера Елтона заступить Джейн Ферфакс; але міс Бейтс буквально виштовхала його з розмови і зненацька перескочила на Коулів, провістивши обговорення листа від своєї племінниці.

— Так, звичайно… містер Елтон… зрозуміло… що ж стосується танців, то, безперечно… місіс Коул розповідала мені, що танцювальні вечори в Баті… Місіс Коул мала ласку трохи з нами посидіти і поговорити про Джейн; бо тільки-но вона зайшла, почала розпитувати про Джейн, а Джейн у дуже великому фаворі в Коулів. Щоразу, коли вона приїздить до нас, місіс Коул просто не знає, як виявити їй свою доброту; і мушу сказати, що Джейн заслуговує на неї як ніхто. Отож місіс Коул відразу ж почала розпитувати про неї і сказала: «Знаю, що останнім часом ви не отримували вісток від Джейн, бо їй ще не час писати листа», а коли я відразу ж відповіла: «Ні, таки отримували — лист прийшов саме сьогодні вранці», то ніколи не бачила, щоб люди так дивувалися. «Невже і правда отримали? — вигукнула вона, — бігме, це дуже несподівано. То швидше ж розкажіть мені, що вона там пише!»

Еммина ввічливість уже була напоготові і, всміхаючись, вона з підкресленною цікавістю запитала:

— Так рано отримали звістку від міс Ферфакс? Я надзвичайно рада. Сподіваюсь, у неї все гаразд?

— Дякую. Ви такі люб'язні! — відповіла тітка, радо обманувшись, і бадьоро почала вишукувати листа. — Ага, ось він! Я знала, що він десь поруч; але бачите — я поставила на нього свою скриньку, тому його й не було видно, а я ж зовсім недавно тримала його в руках і тому була впевнена, що він мусить бути десь на столі. Я читала його місіс Коул, а коли та пішла, то перечитувала своїй матусі, бо для неї це така радість — лист від Джейн! — що скільки не читай, їй усе одно мало; тому я знала, що він десь недалеко, тож ось — лежав якраз під моєю скринькою! І якщо ви маєте милість послухати, що вона пише, то… але спочатку я мушу, як належить, вибачитися за Джейн, що вона написала такого короткого листа — бачите, лише дві сторінки, та й тих, мабуть, не буде; а зазвичай вона списує весь папір, а потім половину викреслює. Матуся часто дивується, що я так добре розумію її почерк. Коли ми відкриваємо листа, вона часто каже: «Ну що, Хетті, час тобі приступати до прочитання цього мережива, — правда ж, мамо? А я і відповідаю їй, що вона й сама могла б у ньому розібратись — у кожному слові — якби нікому було допомогти; я впевнена, що якби вона добряче посиділа над листом, то зрозуміла б у ньому кожне слово. А й справді: хоча зір моєї матінки вже не той, що колись, та — дякувати Богові — за допомогою окулярів вона ще бачить навдивовижу добре! Це таке благо! Моя матуся дійсно має дуже добрий зір. Буваючи в нас, Джейн часто каже: „А що, бабусю, треба було дійсно мати сильні очі, щоби бачити так добре, як ви бачите нині — і це при тому, що ви так багато шили і в'язали! Я б теж хотіла, щоб мої очі прислужилися мені так само довго“».

Промовивши все це надзвичайно швидко, міс Бейтс змушена була замовкнути, щоб перевести подих; і в Емми з'явилася можливість сказати якийсь комплімент вишуканому почерку міс Ферфакс.

— Це надзвичайно люб'язно з вашого боку, — відповіла вельми потішена міс Бейтс, — ваша думка — дуже вагома, бо ви самі маєте прекрасний почерк. Нічия похвала не була б для нас такою цінною, як похвала міс Вудхаус. Моя мати недочуває, вона, знаєте, глухувата. Пані, — звертаючись до неї, — ви чули, що міс Вудхаус мала люб'язність сказати про почерк Джейн?

І Емма мала щастя почути, як міс Бейтс ще двічі повторювала її безглуздий і недоречний комплімент, доки бабця його не второпала. А тим часом Емма розмірковувала: як би ото — без явної непоштивості — уникнути вислуховування листа від Джейн Ферфакс? Але тільки-но вона відважилася на втечу під хоч якимось, нехай і не дуже переконливим, приводом, як міс Бейтс знову до неї звернулась і заволоділа її увагою.

— Бачите — глухота у моєї матусі зовсім дріб'язкова, така, що не варто й перейматися. Мені потрібно лише підвищити голос і двічі або тричі повторити сказане — і вона обов'язково мене почує; вона ж звикла до мого голосу. Але ось що цікаво: вона завжди чує Джейн краще, ніж мене. У Джейн така виразна вимова! Однак не думаю, що в неї виникне враження, наче її бабуся стала чути гірше, ніж два роки тому, а це — не абищо в її похилому віці; а ми ж і справді не бачили її цілих два роки. Ще ніколи ми так довго її не бачили, і я казала місіс Коул, що ми навіть не знаємо, як нам тепер її зустрічати.

— А ви сподіваєтеся, що міс Ферфакс незабаром приїде?

— Авжеж! Наступного тижня.

— От так новина! Не сумніваюсь, що її приїзд принесе велику радість.

— Дякую. Ви такі ласкаві. Так, вона приїде наступного тижня. Усі такі здивовані, і всі говорять нам одні й ті самі люб'язні поздоровлення. Я впевнена, що вона буде рада побачитися зі своїми друзями у Гайбері, а друзі будуть так само раді побачитися з