Солон - Відлуння золотого віку
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
370
40. «Сон мене облюбував…» — снодійні властивості маку відомі були від найдавніших часів. На античних вазах бачимо крилатого Гіпноса, бога сну, як він летить над землею зі стеблом маку й посипає на людей сон.
371
45. Пор. «Народження троянд».
372
98. Ехо — див. ком. до Авсонія, «На зображення Ехо».
373
99. Див. ком. до Авсонія, «Перебіг дня», «Сни».
374
«Зміїні вірші» в антології Різе займають позиції 38—80. Іноді їх приписували Луксорію, проте без достатніх підстав. Пор. також «Прихід весни» Пентадія, що теж написаний у формі зміїних віршів.
«Зміїні» — бо наче замкнуті у собі (подібно до змії, що тримає у пащі свого ж хвоста): початок гекзаметра, до цезури, повторюється у наступному пентаметрі, в його кінцівці; повторюється, звичайно, найважливіша думка, як у першому дистиху; «Випадок крутить усім». Метрично зміїні вірші базовані на елегійному дистиху.
375
«Випадок крутить усім…» — жереб можна витягати зі скриньки (урни), можна, потрясаючи, крутити нею, щоб із неї через проріз випав жереб. Так у підземному світі богині долі, Парки, вирішували, кому померти: чий жереб випав (на кожному було написане чиєсь ім’я), той мусив піти зі світу. Кажемо: «випало мені…».
376
Нарцис, закоханий у своє відображення, гине від від любові до себе самого. Міф про Нарциса можна розуміти й так: «Пізнай самого себе» (у Г. Сковороди: «Наркісс. Разглагол о том: узнай себе»); принаймні, він таїть у собі загадку дзеркального відображення.
377
Юнона, Мінерва і Венера посперечалися, хто з них найпрекрасніша, і звернулися до Паріса, сина троянського царя, щоб той їх розсудив. Кожна з богинь намагалася у свій спосіб підкупити Паріса і той звабився на обіцянку Венери: він оголошує богиню найпрекраснішою і за це вона допомагає Парісові заволодіти прекрасною Єленою — дружиною спартанського царя Менелая. Це і стає причиною Троянської війни, яка прославляє Трою, але водночас призводить до її загибелі.
378
Герó — жриця Венери (Афродіти) в місті Сест на березі Геллеспонта (Дарданелли), в яку закохався юнак Леандр, що жив на протилежному березі протоки. Щоночі Леандр плавав до своєї коханої, орієнтуючись на вогнище маяка, яке запалювала для нього Геро. Одного разу вогнище загасло і Леандр загинув у морі. Верґілій у «Георгіках» (ІІІ, 258—263) наводить міф про Геро і Леандра для підтвердження своєї афористичної думки, що «Amor omnibus idem» («Всі однаково люблять») — тобто одна й ця ж сама жага на безрозсудні вчинки як людей, так і всіх інших істот… Протоку Дарданелли, повторюючи шлях Леандра, переплив у свій час Байрон.
379
Ніс і Евріал — супутники Енея, зразок сердечної дружби і готовності загинути один за одного. Їх смерть у бою з рутулами описує Верґілій в «Енеїді» (IX, 367—445).
380
«Люблять тебе — то люби» — в ориґіналі: «ubi amaris, ama», яке можна розуміти і так: «коли полюбиш — люби».
381
Аполлонові автор дякує як богові поетичного натхнення.
382
«Смерть не поглине мене…» (Nil mihi mors faciet) і ритмічно, й за змістом перегукується зі знаменитим Горацієвим висловом із «Пам’ятника»: «Non omnis moriar» («Ні, не весь я умру»).
383
Вірш (ямбічний триметр) є молитвою до богині землі Теллюс, яка мислилась матір’ю всього живого і навіть матір’ю богів. Верґілій називає її першою з-поміж богів («Енеїда», VII, 136). Пов’язувалась також і з посмертними культами як спільна могила всього, що втратило життя.
384
1. «Свята богине Земле…» — пор. в І. Франка: «Земле моя, всеплодющая мати…» Ця молитовна тема снується і в наші дні (пор. твір Р. Дідули «Моління за рідну землю», Львів, 2006).
385
14. «…що з тебе — в тебе… знов іде…» — пор. біблейське: «Землею єси — і в землю обернешся» (кн. Буття, III, 19).
386
33. «…того дару зцілення…» — бог-цілитель, винахідник медицини — Аполлон; йому й підлегла була могутність трав (herbarum potentia), про що Овідій у «Метаморфозах» (1, 521—522).
387
Один з найвідоміших творів пізньої античності, ймовірно, IV ст. Автор невідомий, можливо, походив з північної Африки. Є також переклад М. Зерова.
Твір є стилізацією гімну на честь Венери з нагоди її квітневого свята. Писаний трохеїчним тетраметром. Повторюваний рефрен підкреслює поділ твору на змістові відтинки різної довжини.
388
1—11. Вступ, загальне славлення весни і Венери, передчуття свята.
389
4. «…на землю плодотворний рине дощ» — в Івана Франка («Жде спрагла земля плодотворної зливи…») — відлуння цих же міфологічних образів: Ефір (Етер), чоловік Землі, спадає на свою жону плодотворним дощем (див. далі, 59—61).
390
7. Діона — одне з імен Венери.
391
9—11. Венера (Афродіта) народилася з морської піни, що утворилась від крові оскопленого Неба-Урана (тому «пурпурових», 9 і «з крові створена», 23).
392
Понт — тут: море.
393
12—26. Весняне пробудження рослинного світу; особливу увагу поет зосереджує на розквітанні троянд — Венериних квітів; вживає при тому «шлюбну» метафорику.
394
14. Фавон (або фавоній) — теплий західний вітер, зефір; починав віяти з початком весни.
395
23. Кіпріда — Венера.
396
27—47. Приготування до свята: збираються німфи, роззброюється Амур, сходяться інші боги, і лише цнотливу Діану просять на час свята віддати правління Венері.
397
38. Делія — епітет Діани (бо народжена на острові Делос); Діана (у греків — Артеміда) — богиня рослинності, полювання (пор.: «Щоб той гай не оросився кров’ю звіра-хижака», 39), господарка лісу (пор.: «Хай Діона в лісі править, ти ж, Діано, — уступи», 37), діва і захисниця дівоцтва (пор. 41).
398
45. «Поетів світлий бог» — Аполлон.
399
48—57. Опис головних церемоній свята, що наближається: вшанування Венери, її суд. Гібла (49—53) і Енна (53) — сицилійські міста; те, що їх тут згадано, може означати, що місце описуваного святкування — Сицилія, однак ці сицилійські міста могли бути названі і чисто умовно: як символи квітучих земель (подібне значення має Гібла, напр., у Верґілія, Марціала).
400
50. Грації (у греків — Харити) — прекрасні богині, що втілюють добро, радість, красу і вічну юність, у міфології
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння золотого віку», після закриття браузера.
