Люсі Мод Монтгомері - Енн із Острова Принца Едварда

із собою додому, де й вишила по всьому шифоні крихітні трояндові пуп’янки. Філ мала вправні руки, з яких і вийшла сукня, котрій заздрили всі редмондські дівчата. Навіть Еллі Бун із платтями, замовленими в Парижі, незмінно пожирала очима цю трояндову мрію щоразу, як Енн підіймалася в ній головними сходами коледжу.

Енн міркувала, чи прикрасити їй зачіску білими орхідеями. Ці квіти надіслав їй до вечірки Рой Гарднер, і вона знала, що таких не матиме там жодна інша дівчина. У цю мить до кімнати зайшла Філ і захоплено глянула на подругу.

— Енн, сьогодні, безсумнівно, твоя черга бути красунею. На дев’яти вечірках із десятка я легко можу затьмарити тебе. Та на десятій ти зненацька розквітаєш і лишаєш мене далеко позаду. Як тобі це вдається?

— Це лише сукня, люба. Гарне пір’ячко.

— Ні. Останнього разу ти так розквітла в старій синій фланелевій блузці, що пошила тобі пані Лінд. Якщо Рой досі не здурів через тебе, це неодмінно станеться нині. Але ці орхідеї мені не подобаються, Енн. Ні, я не заздрю. Просто вони не твої — надто екзотичні, надто нетутешні, надто грубі. Не вплітай їх у коси.

— Не буду. Мушу визнати, що я й сама їх не люблю. Вони для мене мовби чужі. Рой нечасто їх надсилає — він знає, що я люблю квіти, з якими могла б ужитися. А з орхідеями можна хіба ходити в гості.

— А мені Джонас надіслав такі гарні нерозквітлі троянди… але сам він не приїде. Каже, що мусить проводити молитовне зібрання десь у робітничій дільниці! Але, мабуть, він просто не захотів приїздити. Енн, я так боюся, що він мене зовсім, нітрошечки не кохає. І я не знаю, що мені робити — змарніти й померти від горя чи все-таки здобути диплом і стати поважною й корисною особою.

— Стати поважною й корисною ти все одно не зможеш, тож краще змарній і помри, — безжально відказала Енн.

— Жорстока Енн!

— Дурненька Філ! Ти ж сама знаєш, що Джонас кохає тебе.

— Та він мені цього не каже! А я не можу його змусити. Так, він здається закоханим, це я визнаю. Але самих лише промовистих поглядів недостатньо, щоб починати вишивати серветки й виплітати китички на скатертинах. Цього я не робитиму, доки не буду по-справжньому заручена. Не хочу випробовувати долю.

— Пан Блейк не зважується просити твоєї руки, Філ, — він бідний і не може запропонувати тобі життя, до якого ти звикла. Ти знаєш, що це єдина причина, з якої він досі не освідчився.

— Так, напевно, — скрушно кивнула Філ. — Хоча тоді, — вже бадьоріше додала вона, — якщо він мені не освідчиться, я сама освідчуся йому, і все буде добре. Я не журитимуся. До речі, ти знаєш, що Гілберт Блайт повсюди ходить із Крістіною Стюарт?

У цю мить Енн застібала на шиї тоненький золотий ланцюжок. Раптом виявилося, що із замочком складно впоратися. Що це з ним… чи з її пальцями?

— Ні, — удавано безтурботно відповіла вона. — А хто ця Крістіна Стюарт?

— Сестра Рональда Стюарта. Цього року вона приїхала в Кінгспорт навчатися музики. Я її ще не бачила, проте кажуть, вона дивовижна красуня, і Гілберт за нею гине. Як я сердилася, коли ти відмовила Гілбертові, Енн! Але тепер бачу, що тобі судився Рой Гарднер. Ти все-таки правильно вчинила.

Енн не зашарілася, як це було зазвичай, коли подруги казали, що її шлюб із Роєм Гарднером — то певна неминучість. Зненацька вона посмутніла. Веселі балачки Філ здалися їй дурними й порожніми, а майбутня вечірка — страхітливо нудною. Бідолашний Смалько дістав стусана.

— Ану геть з подушки, котисько! Чого ти не сидиш на підлозі, де тобі місце?

Вона схопила свої орхідеї й побігла вниз, у вітальню, де під пильним наглядом тітоньки Джеймсіни грілися розвішані рядком перед каміном пальта дівчат. Рой Гарднер чекав на Енн і дражнив кицьку Сару. Кицька Сара не виявляла до нього прихильності й завжди поверталася спиною. Проте іншим мешканцям Дому Патті він дуже подобався. Тітонька Джеймсіна, заворожена його незмінно шанобливими манерами та прохальним тоном чарівного голосу, стверджувала, що він — наймиліший із юнаків, котрих їй доводилося бачити, і що Енн дуже пощастило. Ці зауваження чомусь обурювали Енн. Рой упадав так романтично, як того лиш могло бажати дівоче серце, проте їй не хотілося, щоб тітонька Джеймсіна й дівчата були певні, мовби все вже визначено заздалегідь. Коли юнак, подаючи їй пальто, стиха проказав якийсь поетичний комплімент, Енн не зашарілася й серце їй не затріпотіло, як завжди; та й упродовж нетривалої прогулянки до коледжу вона здалася Роєві доволі мовчазною. Вона трохи зблідла, коли вийшла із жіночого гардеробу, проте в залі, де відбувалося вечірка, зненацька знов розквітла й засяяла. Енн повернулася до Роя зі щонайвеселішим лицем, він подарував їй у відповідь одну зі своїх, як казала Філ, «глибоких, таємничих, оксамитових усмішок». Утім, його дівчина зовсім не бачила. Вона лише гостро усвідомлювала, що під декоративними пальмами, у протилежному кутку зали, стоїть Гілберт і розмовляє з дівчиною — вочевидь, тією самою Крістіною Стюарт. Дівчина була дуже вродлива, хоча її фігурі напевне судилося з віком стати доволі масивною, висока, з великими темними очима, обличчям, ніби виточеним зі слонової кістки, та лискучими чорними косами.

«Вона саме така, якою завжди хотіла бути я, — тужливо подумала Енн. — Щоки, мов трояндові пелюстки, променисті фіалкові очі, коси чорні, мов воронове крило — так, усе це вона має. Дивно, що її ще не звуть Корделією Фітцджеральд. Але фігура в мене краща, та й ніс, здається, гарніший». І цей висновок помітно втішив Енн.

Розділ 27

ВЗАЄМНІ ЗІЗНАННЯ

Березень того року надійшов тихо, мов сумирне ягнятко, і приніс із собою золоті, хрусткі та дзвінкі дні, за якими слідували морозні рожеві сутінки, що поволі губилися в таємничім краю місячного сяйва.

А над мешканками Дому Патті замаячіла грізна тінь квітневих іспитів. Усі навчалися дуже сумлінно; навіть Філ сиділа над книжками із завзятістю, геть їй не властивою.

— Я маю намір здобути стипендію Джонсона з математики, — незворушно пояснювала вона. — Хоча я легко могла б здобути й стипендію із греки, та волію з математики, бо хочу довести Джонасу, що я справді надзвичайно розумна.

— Джонас більше любить тебе за твої великі карі очі й вигнутий ротик, ніж за весь той розум, який ти носиш попід кучерями, — відказала Енн.

— За мого дівоцтва усі вважали, що дама не повинна знати будь-що про математику, — озвалася тітонька Джеймсіна. —