Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

— Листи з погрозами на його адресу були відправлені вчора увечері і, отже, надійшли майже в той самий час, коли коїлось убивство. Часу для вживання заходів практично не було.

— Як звуть старого?

— Ми не хочемо розкривати цю інформацію, поки не повідомимо його близьких.

— Хто він такий?

— Наскільки мені відомо на цей момент, він раніше працював ревізором і юристом з податкових справ і вже п’ятнадцять років на пенсії. Розслідування триває, але, як ви розумієте з його листів, йдеться про трагедію, якій можна було запобігти, якби суспільство поставилося до нього з більшою увагою.

— А іншим людям він погрожував?

— Згідно з інформацією, яку я отримав, так, але деталі мені не відомі.

— Що це означає стосовно справи Лісбет Саландер?

— Зараз нічого. У нас є особисте свідчення Карла Акселя Бодіна, яке він дав поліцейському, що його допитував, а крім того, проти неї є серйозні технічні докази.

— А як щодо відомостей, що Бодін намагався вбити свою дочку?

— Це поки предмет розслідування, але існують вагомі підстави вважати, що так воно й було. Наскільки ми можемо на цей момент судити, йдеться про глибокі протиріччя в трагічно розлученій родині.

Хенрі Кортес задумливо оглянувся, почухав у вусі і відзначив, що колеги-журналісти записують так само гарячково, як і він.

Коли Гуннар Бйорк почув по радіо про постріли в Сальгренській лікарні, його охопив майже панічний страх. Болі в спині різко загострилися.

Більше години він просидів у нерішучості, потім підняв слухавку і спробував зателефонувати своєму давньому патрону Еверту Гульберґу в Лахольм. Йому ніхто не відповів.

Послухавши новини, Бйорк довідався в загальних рисах приблизно те саме, про що говорилося на прес-конференції поліції: Залаченка застрелив сімдесятивосьмилітній борець з властями.

Боже. Сімдесят вісім років!

Він знову спробував зателефонувати Еверту Гульберґу — і знову безрезультатно.

Під кінець паніка і хвилювання взяли гору. Залишатися в чужому будинку в Смодаларьо він більше не міг. Він почував себе беззахисним, обложеним з усіх боків, йому потрібний був час, щоб подумати. Бйорк склав у сумку одяг, болезаспокійливі ліки і туалетне приладдя. Використовувати свій телефон йому не хотілося, тому він доплентався до телефону-автомата біля продовольчої крамниці, зателефонував у Ландсурт і забронював на два тижні кімнату в старому лоцманському будинку. Ландсурт був на краю світу, і мало кому спаде на думку шукати його там.

Бйорк покосився на наручний годинник. Треба було квапитися, щоб устигнути на останній пором, і він пішов додому так поспішно, як дозволяла скута болем спина. Вдома Бйорк пройшов прямо в кухню і перевірив, чи вимкнена кавоварка, потім попрямував у передпокій по сумку. По дорозі він кинув погляд у вітальню і здивовано зупинився.

Спочатку він навіть не зрозумів, що перед ним.

Люстра якимсь таємничим чином покинула своє місце під стелею і опинилася на журнальному столику. Натомість на гачку під стелею висіла вірьовка із зашморгом, спускаючись прямо до стільця, який зазвичай стояв на кухні.

Бйорк, нічого не розуміючи, поглянув на зашморг.

Потім він почув позаду себе якийсь рух, і ноги перестали його слухатися.

Він повільно обернувся.

Перед ним стояли двоє чоловіків років тридцяти п’яти. Бйорк відзначив, що у них південноєвропейські обличчя. Він навіть не встиг зреагувати, коли вони м’яко схопили його під пахвами, підняли і понесли спиною вперед до стільця. Він слабо спробував вирватися, але тут же гострий біль пронизав йому спину, і він затих. Коли його піднімали на стілець, він уже майже нічого не усвідомлював.

Юнаса Сандберґа супроводжував сорокадев’ятилітній чоловік, що мав кличку Фалун і замолоду був професійним зломщиком, а згодом перекваліфікувався в слюсаря, фахівця із замків. У 1986 році Ханс фон Роттінґер якось залучив Фалуна до операції, в якій потрібно було зламати двері керівника якогось анархістського об’єднання, і відтоді його періодично наймали аж до середини 90-х років, коли подібні операції припинилися. Поновив з ним стосунки Фредрік Клінтон, запропонувавши рано-вранці Фалуну завдання і десять тисяч крон за десятихвилинну роботу. Правда, з Фалуна було взято обіцянку нічого не красти з квартири, що була місцем проведення операції; відвертим криміналом «Секція» все-таки не займалася.

Кого саме представляв Клінтон, Фалун не знав, але припускав, що йдеться про якусь силову структуру. Адже він читав Гійу[18] і тому розпитувати ні про що не став. Після стількох років мовчання з боку працедавця було приємно знову відчути себе потрібним.

Його робота полягала всього лише в тому, щоб відчинити двері. Він був експертом зі злому приміщень і мав при собі пістолет-відмичку, проте із замком квартири Мікаеля Блумквіста йому довелося повозитися п'ять хвилин. Потім Фалун залишився чекати на сходах, а Юнас Сандберґ переступив через поріг.

— Я в квартирі, — сказав Сандберґ у мікрофон, прикріплений до вуха.

— Чудово, — відгукнувся у нього в навушнику Фредрік Клінтон. — Працюй спокійно і обережно. Опиши, що ти бачиш.

— Я в холі: праворуч гардероб і полиця для капелюхів, ліворуч ванна. Квартира складається з однієї величезної кімнати, приблизно п’ятдесят квадратних метрів. Праворуч маленька кухня з барною стійкою.

— Там є який-небудь робочий стіл або…

— Схоже, він працює за кухонним столом або на дивані у вітальні… почекайте.

Клінтон почекав.

— Так. На кухонному столі лежить папка із звітом Бйорка. Схоже, це оригінал.

— Чудово. На столі є щось іще цікаве?

— Книжки. Мемуари П. Р. Вінґе. «Боротьба за владу над СЕПО» Еріка Маґнуссона. З півдесятка подібних книжок.

— А комп’ютер?

— Немає.

— Який-небудь сейф?

— Немає… в усякому разі, я не бачу.

— Гаразд. Не квапся. Пройди всю квартиру, метр за метром. Мортенссон повідомляє, що Блумквіст як і раніше в редакції. Сподіваюся, ти в рукавичках?

— Авжеж.

Маркусу Ерландеру вдалося поговорити з Аннікою Джанніні, лише коли вони обоє відірвалися від мобільних телефонів. Він зайшов у палату, простягнув їй руку і назвався. Потім привітався з Лісбет Саландер і запитав, як вона почувається. Лісбет Саландер не відповіла. Тоді він знову звернувся до Анніки Джанніні.

— Мені необхідно поставити вам кілька питань.

— Зрозуміло.

— Ви можете розповісти, що сталося?

Анніка Джанніні описала, що їй довелося пережити і свої дії до того моменту, як вона разом з Лісбет Саландер забарикадувалась у вбиральні. В Ерландера зробився задумливий вигляд. Він покосився на Лісбет Саландер, а потім знову на її адвоката.

— Значить, ви гадаєте, що він підходив до цієї кімнати.

— Я чула, як він намагався натиснути на ручку дверей.

— Ви в цьому впевнені? Коли ти зляканий і схвильований, легко уявити собі різні речі.

— Я його чула. Він мене бачив і