Андрій Анатолійович Кокотюха - Привид із Валової

Яблонський став між ними, ніби розводив бійку чи принаймні прагнув її не допустити.

— Пан Кошовий має рацію, шановні колеги, — сказав він. — Говорю з усією відповідальністю одного з попередніх власників злощасного будинку: мене жоден привид не турбував. Та й моя дружина втекла не через подібні видіння. У мене, бачте, своя трагедія, хай для когось і невелика…

— Пане Владиславе…

— Не треба, пані Магдо, — перервав той. — Зірвалося з язика, присутніх це не має обходити. Повернімося до того, пане Білецький, що молодий чоловік розуміє все правильно. Чомусь померла за сумних обставин сто років тому пані Гаєцька нагадує про себе в такий моторошний спосіб саме тепер. І зазначу — не першому власникові. Це варто окремої уваги. Гадаю, відповідь на запитання явить нам усім суть того, з чим маємо справу.

— Панове, панове, панове! — зачастив Мазарек, котрий за час, поки Яблонський говорив, уже встиг вицмулити свій лікер. — Ми з вами, нагадую, ще ні з чим не маємо справи! Ані я, ані жоден із нас нічого не бачив! Тільки чули! Чутки, панове, чутки й плітки! А панові Кошовому, як я розумію, щось удалося побачити на власні очі!

— Це не підстава, аби ви претендували на будинок далі, — відрізав Білецький.

— Хіба ви вже вирішили його продавати? — швидко спитав Мазарек.

— Нічого я ще не вирішив! Бо мушу з вами погодитися — жоден із нас не знає, що відбувається! Й наскільки це все небезпечно!

Кошовий, ніби чекаючи саме цих слів, легенько поплескав у долоні.

— Браво! Панове, зараз пан Білецький, сам того не знаючи, пояснив, для чого мені була потрібна зустріч саме сьогодні. Отже, мені вдалося минулої ночі з’ясувати — з будинком на Валовій справді щось не так. Чим є побачене мною явище, а також — чим і кому воно може загрожувати, поки не розібрався. Тобто відзвітував, сприймайте наше зібрання так.

— Ми цінуємо, — відповів за всіх Яблонський.

— Завтра сподіваюсь мати вичерпну відповідь. Бо нині вночі знову планую навідатися на Валову. Нікого з вас із собою не запрошую, справді не знаю можливих ризиків. Але й сам теж не піду. Мені потрібен свідок, котрому довірятиму й на якого можу сміливо посилатися. Незацікавлена особа, розумієте?

— Мудро, — тепер за всіх відповів Станіслав Мазарек.

— Уже послав йому телеграму.

— А я здогадуюсь навіть кому, — легко всміхнулася Магда. — Зброєносець ваш, пан Шацький. Справді, панове, погодьтеся — особа він нейтральна, не має в цій дивній історії жодних особистих інтересів.

— Хіба пліткуватиме на Краківському базарі, — невдоволено кинув Білецький. — А потім із Кракідалів хвиля розійдеться по цілому Львову. Дай Бог, аби не за міські околиці.

— Думайте, як і що завгодно. — Кошовий підхопив шинель, даючи зрозуміти — розмову завершено. — Сподіваюся, ми з Шацьким сьогодні вночі зможемо викликати до себе привида. Він напевне оцінить явлення. А вже завтра, панове, обіцяю надати докладний та остаточний звіт. Дозвольте відкланятися, моє шанування.

Шацький тремтіння не приховував — не від холоду, а від страху. Хоча, на відміну від учорашньої, нинішня ніч видалася навіть теплішою. Не засівало дощиком, вітер не блукав вулицями, не гули протяги. Нічого не вказувало на те, що всередині будинку чигає на цікавих якась небезпека. Кошовий, прийшовши сюди вже втретє, навіть сприймав відвідини, ніби цікаву прогулянку. Та й взагалі, певною мірою зжився, зріднився з ним. Ніби й не пережив у цих стінах лише добу тому справді моторошні хвилини.

— Ми конче повинні туди заходити? — вкотре запитав Шацький, боязко киваючи в бік темної пройми дверей.

У телеграмі Клим просив Йозефа бути опівночі за Оперою. Як товариш виправдав себе перед Естер, не спитав. Звісно, було цікаво, та зараз Кошовим оволоділи зовсім інші думки. Ніколи особливо не захоплюючись азартними іграми, розумів зараз, що саме відчувають гравці, коли не годні зупинитися, йдуть ва-банк, блефують та ставлять на кін усе, що мають. У затіяній ним грі власні ставки були значно скромніші. Єдине, через що він може програти, — намір навідати будинок на Валовій нинішньої ночі залишиться без тієї уваги, на яку він розраховував.

Приїхав за Шацьким, узявши фіакр, навмисне попросив візника висадити їх за квартал, і товариш у присутності стороннього на козлах завбачливо відмовчувався. Коли ж приїхали й далі вирушили пішки, очікувану розповідь про спосіб переконання своєї фейгале у цілковитій безпечності нічної мандрівки замінило нав’язливе й монотонне бажання з’ясувати, чи справді він теж має заходити з Климом усередину.

— Інакше нічого не побачимо, скільки можна вам говорити.

— Пане Кошовий, ви ж мене знаєте, — тихо зачастив Шацький, смикаючи його за рукав. — Ми з вами вже мали не одну спільну пригоду. Я цілковито довіряюся вам. І, не прийміть за лестощі чи перебільшення, готовий за потреби довірити Естер та дітей…

— Облиште, Шацький. Ви самі чудово здатні про них подбати.

— Я лиш до того, пане Кошовий, що покладаюся на вас. Та, дуже перепрошую, це зовсім не означає, що поруч із вами завжди безпечно. Цікаво, згоден. Навіть корисно. Багато чого дізнаюся про рідний Львів та його мешканців такого, чого за інших обставин ніколи б не взнав. Але потойбіччя… Темні світи… Пане Кошовий, ви граєтеся з вогнем. І я заразом. Знаєте, скільки разів попереджали про те, як небезпечно зазирати туди… ну… по той бік… Накличемо прокляття, і уявіть собі, що я все те принесу додому, до Естер та дітей…

Клим зітхнув, розуміючи всі побоювання Шацького та зайвий раз переконуючись у правоті власних висновків.

— Ви можете сміливо довіряти мені й далі, — запевнив терпляче. — Повірте, найближчим часом, навіть без перебільшення, в цьому житті ані ви, ані я нічого подібного ніде більше не побачимо. Хіба не казав вам, як уже зустрічався з Чорною пані?

— Тому я боюся, пане Кошовий. Тобто стережуся, маю побоювання…

— А я знаю заповітні слова, Шацький! — відрубав Клим. — Наша місія — вигнати звідси нечисту силу. Обійдемося без молитов та святої води. Переконав?

— Ні, — чесно признався Йозеф. — Але все одно ходімо. Знаєте чому? — Клим заперечливо гойднув головою. — Бо отут, на порожній темній вулиці, мені самому буде ще страшніше. Бути сьогодні вночі поруч із вами, пане Кошовий, то є менше зло, ніж без вас. Дуже перепрошую за свою недостатню коректність.

Закінчивши, Шацький шморгнув носом — нежить ще не минув.

— Та навпаки, дякую за чесність, — Клим підбадьорливо потріпав товариша по плечу. — Рушили, вже час.

Роззирнувшись і переконавшись — довкола нікого нема, Кошовий швидко перетнув вулицю. Шацький сунув позаду, намагаючись триматися по змозі точно за Климовою спиною.