Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олег вискочив надвір якраз вчасно, аби помітити, як тонка постать стрімко метнулася назад, в гущавину саду, заплуталася в ногах і впала в високу вогку траву.
— Хто тут? — гукнув він, вже знаючи відповідь. — Кіра?
Вона завмерла просто навпроти нього, в якомусь дурнуватому величезному халаті, з переляканим обличчям, надто блідим у місячному сяйві.
— Олег? — її голос тремтів, ніби вона ледь стримувала ридання. — Ти справжній?
Він не зчувся, к опинився поруч, підняв її з землі. Як притулив до себе, як слухав пришвидшене дихання. В Кіри був холодний ніс, і шкіра під ключицею, куди вона його притулила, аж пекла від холоду, ніби хто притиснув туди крижинку. І руки в Кіри були холодні, наче вона щойно тримала лід в долонях.
Вони були такими ж холодними й тоді, коли він вперше поцілував її. Тут же, в цьому саду. Здається, навіть, на цьому ж місці, між клубмами з тюльпанами, під яблунею, що вже вкрилася листям. За два місцяц до того, як вона і її батьки сіли в машину востаннє…
Все сталося само собою. Ніч, місяць, що перетворював ніч на день, дівчина в його обіймах — та сама, що й три роки тому. І почуття ті ж самі.
І губи її так само солодко і невпевнено відповіли на його поцілунок. От тільки вона стала трішки старшою…
В кишені Олега відчайдушно завібрува телефон. Він навіть не одразу й зрозумів, не одразу почув за гуркотом власного серця. Кіра почула першою, відсторонилася.
— Телефон дзвенить, — прошепотіла ледь чутно.
— Батько… — сівшим голосо повідомив Олег, і прийняв дзвінок. — Так, тату?
— Він в порядку? — почувся поряд із трубкою голос мами. — Юра, спитай…
— Спитаю, як даси хоч слово сказати! — грубувато огризнувся батько. — Сину, ти в Буланово?
Олег нервово гигикнув. Схоже, батьки не повбивали одне одного за його відсутності.
— Так, я на місці. Я в порядку! — перш, ніж хтось щось встиг промовити, повідомив він.
— А Кіра? — не вгавала мама. — Вона з тобою? Вона в порядку?
— Мам, ми тут вдвох, ми в порядку! — відповів Олег і міцніше притиснув до себе дівчину.
— Ми скоро будемо!
— Ну, ти матір почув вже! — гмикнув батько. — Все, чекайте нас, ми скоро приїдемо. Будь там, ясно?
— Буду, — зітхнув Олег.
В трубці почулися короткі гудки. Він запхав телефон назад в кишеню і ніяково поглянув на Кіру.
— За нами скоро приїдуть, — повідомив він. — Все буде добре, от побачиш.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля», після закриття браузера.
