Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля

Розділ 33. Місяць буває оманливим

Дзвінок Поліни Макарівни став для Олега тим самим дороговказом, який усе розставив на місця. Він місця собі не знаходив, намагаючись зрозуміти, куди ж подалася Кіра після того, як невідомий йому чоловік збив його просто у воротах заїзду в вантажний двір супермаркету. Думки роїлися в голові, що й так гуділа, мов вулик, по якому з усієї сили вгатили ціпком, і Олега мало не нудило від того болю.

“Жигуль”, що збив його, видавався знайомим. Майже тиждень Олег бачив його, або щось дуже схоже, неподалік від себе. Куди б не йшов хлопець, там обов’язково виникав цей автомобіль. Його різкі, ніби рубані, лінії, привертали увагу хлопця. Як і відчуття, що за ним стежать.

Ярик, якому Олег розповів про “Жигуль”-переслідувач, лише хихотів. “Бро, “Жига” в якості шпигунської тачки? — так сказав Ярослав. — Навіть як Павленко вирішив тебе “пасти”, мов коняку, то хвіст би пристойніший організував. Хоча б “Опель” який. А то “копійка”! Ганьба якась, а не “бондмобіль”.

Але ось він на лікарняному ліжку. І збив його саме “Жигуль”, саме “копійка”, та ще й тої ж болотяно-зеленої масті, що й те древнє диво автопрому, яке пасинкувало його увесь останній тиждень, і яке могло би бути вінтажем, якби збиралося десь на автозаводі в Метучені. Тому Олегова паранойя квітла незгірш за черемшину, а страх за Кіру лише підливав бензину в вогонь його близького нервового зриву.

А потім приїхав батько і його мовчазний помічник, якого Олег знав лише побіжно. Але Костя сподобався йому з першої ж секунди. Доки батько морально тиснув на лікарів, Ярика, поліцейських, що чекали під дверима, доки Олег трішки прийде до тями, Костя невимушено розрулив усі питання, невимушено маневруючи між усіма, хто зібрався під дверима палати, з майстерністю Міхаеля Шумахера на гоночній трасі Формули-1 в його найкращі роки. Ще до приїзду матері, якою погрожував Олегові батько, Костя спекався поліціянтів, видресирував лікарів, відігнав Павленків, які, за чутками, що приніс Ярослав, кілька разів намагалися пробитися крізь реєстратуру до Олега. І навіть нагодував Ярика — Олегові їсти поки не дозволяли.

Батько ж спочатку наїхав на Олега за необережність, потім — за те, що він не звернувся по допомогу одразу до нього, і лише тоді почав думати, як тепер шукати Кіру. А потім приїхала матір, і все повторилося. Наїзди, спроби виховання, сварка з батьком.

І потім той дзвінок бабусиної сусідки. І пазл склався. Дійсно, куди Кірі ще було йти, якщо будинок її батьків продано? До дядька? Чи не від нього вона втікала, вчепившись в руку Олега? Кіра могла піти лише в те місце, яке вона добре знала.

Хлопець навіть і не думав ображатися за те, що вона покинула його на тротуарі. Все, що його хвилювало, це шанс побачити її якнайшвидше. Тому, щойно матір і батько вийшли з палати, олег відкрив вікно і скептично оцінив шанс втекти таким шляхом. Чомусь світла думка поговорити з батьками йому прийшла в голову лише тоді, коли він сідав в таксі, яке викликав дорогою від стіни лікарні до виходу на дорогу. Та назад він повертатися не збирався — помітив темно-синій “Рейндж-Ровер” Кіриного дядька поруч із шлагбаумом, що відділяв двір лікарні від вулиці.

Олег швидко набрав повідомлення на номер матері. “Їду перевірити версію. Зі мною все ок. Люблю тебе. Вибач”. Подумав, спостерігаючи, як за вікном пролітає нічне вже місто, і написав наступне повідомлення. “Не прибий батька доки мене не буде. Він в депресії, його жінка кинула заради молодшого, і він не знає, як відсудити доньку”. Відправив і його, і лише потім подумав, що матері може бути нецікавою інформація про перипетії подружнього життя колишнього чоловіка, які йому повідав Костянтин, аби виправдати трохи неадекватну поведінку. Та повернути смс було неможливо, тому Олег поклав телефон в кишеню і зосередився на дорозі.

Якби в нього був номер бабусиної сусідки! він би обов’язково подзвонив ї, аби переконатися, чи правильною була його здогадка. Але номер мала лише мама, тому Олег їхав фактично в нікуди, навіть не знаючи, чи й досі під підвіконням лежить запасний ключ від дому бабусі.

Щойно місто лишилося за заднім бампером таксі, як нервозність остаточно затопила Олега. Як йому хотілося, аби мовчазний водій піддав газу, щоб швидше дістатися села! Та він тримав себе в руках, і теж мовчав, вдивлявся у вікно і просто рахував хвилини, які відділяли його від місця призначення. Про те, що Кіри може не бути в Булановому, він намагався не думати.

Затишна вуличка на березі Ворскли зустріла його тишею і яскравим світлом місяця, що осипав сріблом усе, до чого торкалися його слабкі промені. Квітучий сад білою примарою височів за будинком. Олег розрахувався з таксистом і тихо ступив у двір, де провів стільки часу, коли був дитиною. І куди, як він гадав, йому вже не було вороття.

Серце вистрибувало з грудей. Згадки з минулого одна по одній вистрибували з глибин пам’яті і танцювали перед очима. Олегові здавалося, що він бачить себе ніби збоку, тут, в цьому дворі. І бабусю. І маму. І тітку Ілону. І… Кіру.

Її тут не було. Двір зустрів його тишею, що переривалася тільки шелестом дерев, гавкотом собак десь у селі і плюскотом річки, що тихенько пливла в темряві за будинками. Олег зітхнув, нечутно ступив на ґанок. Ключ знайшовся швидко, замок тихо і якось гостинно клацнув, запрошуючи Олега в будинко. Ніби зрадів, що в цей сонний дім нарешті хтось завітав.

Олег увімкнув скрізь світло, ніби воно могло відігнати темряву, що потроху охоплювала його. Смуток через сподівання, що не здійснилися, тривога за Кіру, власне розчарування — Олег знесилено опустився на стілець біля столу і розсіяно крутнув чашку з водою, що стояла самотньо на вкритій ледь подовклою скатертиною. Води у чашці було ледь на дні, і вона була свіжою — Олег випив її, не задумуючись, і лише тоді зрозумів, що вона була свіжою. Хтось був в будинку, хтось пив воду з чашки і лишив на столі.

Серце, що лише мить тому стискалося від смутку, швидко і млосно застукотіло в грудях. Олег скочив на ноги. Здалося, що хтось пройшов під вікном, зі сторони саду. Легкі кроки в нічні тиші прозвучали гучно і чітко.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍