Любава Олійник - Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник

Дівчата ошелешено переглядалися, переводячи здивовані погляди від мого схвильованого обличчя до розгубленої білявки, яка не знала куди подітися від сорому. Але врешті-решт вона зібралася з духом і промовила зовсім не те, чого я очікувала:

— А ти думала, що лише за тобою будуть безтямно бігати найкращі хлопці? Повірте мені, лише зі мною Світозару буде по-справжньому добре. Я, на відміну від тебе, готова зробити все для його щастя, а ти лише нахабно крутиш своїм кирпатим носом. Ти не цінуєш тих, хто поруч, — випалила Василина.

— Що ти таке кажеш? Як ти смієш безсовісно лізти туди, де вже давно є пара? — обурено спитала я.

— Усім і так давно зрозуміло, що біля тебе не просто так нахабно крутиться той пихатий аристократ. Сама винна, не потрібно було виставляти себе неприступною фортецею. Добре, що я вчасно відкрила очі Світозару на твоє лицемірство…

— Ти ще сильно пошкодуєш за всі свої огидні слова і підлі вчинки, Василино, — з гнівом прошипіла я.

Мої руки нестерпно горіли, і на долонях раптово розкрився яскравий вогонь, який був особливо помітним у темній кімнаті, освітленій лише тьмяною свічкою. Та я зуміла швидко взяти себе в руки і зупинити смертоносну магію, залишивши переляканих дівчат у приголомшливій німій тиші.

— Добраніч, — понуро промовила я, відвернулася і знесилено впала на своє ліжко.

Більше ніхто нічого не говорив, у кімнаті запанувала гнітюча, німа тиша. Усі мовчки готувалися до сну, я ж відвернулася в інший бік і зробила вигляд, що давно сплю, та ще дуже довго не могла зімкнути заплакані очі. Зрадливі гіркі сльози невпинно стікали по моїх розпашілих щоках у гнітючій тиші.