Любава Олійник - Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник

Світ, наповнений міфами та легендами, не знає меж ні для життя, ні для смерті. Маленька іскорка душі, відірвана від тіла весталки Реї, що згасла під безжальним сонцем Риму, отримує другий шанс на існування. Ця невидима частинка її сутності переноситься до далеких слов'янських земель, на територію, де нині розкинулася Україна. Тут, у прадавніх лісах, де дерева шепочуть свої таємниці, а річки виграють мелодії життя, народилася Рута. Дівчина з волоссям кольору світанку, та серцем, сповненим добра та жаги до знань. Вона прагне стати цілителькою, берегинею свого роду, що черпає силу з самої матері-природи. Але, незважаючи на її наполегливість та бажання, Руті бракує дару. Та чи зможе допомогти Рея віднайти справжнє кохання?

Пролог

Світ, наповнений міфами та легендами, не знає меж ні для життя, ні для смерті.  Маленька іскорка душі, відірвана від тіла весталки Реї, що згасла під безжальним сонцем Риму, отримує другий шанс на існування. Ця невидима частинка її сутності, що зберегла у собі мудрість і красу, переноситься до далеких слов'янських земель, на територію, де нині розкинулася Україна.

Тут, серед прадавніх лісів, де дерева шепочуть свої таємниці, а річки виграють мелодії життя, народилася Рута. Дівчина з волоссям кольору світанку, і очима, що відображали глибину бездонних озер, мала серце, сповнене добра та жаги до знань.

 Її найбільшим прагненням було стати цілителькою, берегинею свого роду, що черпає силу з самої матері-природи. Але, незважаючи на наполегливість, знання та щире бажання, Руті, як їй здавалося раніше, бракувало дару, того особливого внутрішнього вогню, який дозволяє не тільки лікувати рани, але й зцілювати живі душі.

Юстина, мати Рути,  чиє ім’я означало «справедлива», була цілителькою та місцевою знахаркою. Вона не мала яскраво вираженого дару. Її сила полягала у працьовитості та саможертовності. Усі свої сили вона віддавала нужденним, яких біля їхнього двору завжди було чимало.

Хоча в окрузі були і природньо обдаровані цілительки, проте не такі завзяті, як Юстина. Про неї знали не тільки в межах округи, а й далеко поза її межами. Сюди приїжджали здалеку, на возах, запряжених кіньми, цілими родинами. Такі сім'ї, як правило, оселялися на околицях села та проживали впродовж кількох тижнів, до повного одужання.

В родині Рути ніколи не бракувало їжі, адже авторитет Юстини був беззаперечним. Кожна сім’я, котра хоч раз зверталася до цілительки, переймалася симпатією до усієї її родини. Лише інші цілительки, що також мешкали у громаді, але не мали такої популярності заздрили Юстині та за будь-якої нагоди прагнули принизити її єдину доньку Руту, яка ніколи не могла за себе постояти.

Батько Рути, Валерій, чиє ім’я означало «сильний», був ковалем. Здоровий, кремезний чоловік, в  якого плавився метал, зранку до ночі працював у кузні. Під силою його рук тверда криця перетворювалася на податливий матеріал. Валерій кував зброю, виготовляв сокири, лемеші, підкови та залізні рами на колеса. Без його майстерних виробів неможливо уявити життя мешканців не лише селища, а й усього племені. Його мозолисті руки не відчували ні холоду, ні жару, оскільки були загартовані важкою працею.

Проте батько мав одну ваду, яка не давала йому можливості зайняти вагоме місце в суспільстві - він був німий,. Жоден цілитель не зможе цього виправити. Сталося це після жорстокої війни з обрами. Важкопораненого воїна з вирваним язиком ледь врятували. Тоді багато полягло на полі бою воїнів. Але матері вдалося зцілити рани сильного воїна. Зрештою між ними виникли теплі почуття та вони одружилися. Живуть душа в душу і для цього їм навіть не потрібно слів.

Рута росла допитливою, спокійною, доброю та щирою дитиною. Змалечку захоплювалася природою,  спілкувалася з нею подумки: помічала найменші зміни у настрої матінки-землі, тож могла передбачити погоду на найближчих кілька днів чи тиждень. Це неодноразово рятувало поселення від невчасного збору врожаю, затяжних повеней чи  раптових морозів.

А ще у своєму серці Рута  відчувала маленькі іскорки, які могла бачити та гратися ними. Вона вимальовувала з них мелодію серця, виплітала візерунки. Але одного похмурого дня вона усе втратила, так і не встигнувши повністю опанувати свій дар.

Стара відьма Пелагея, чия душа була чорна, як ніч, прогулювалася лісом і стала свідком магічної гри юної дівчинки. Вона настільки забажала привласнити собі дар, що вирішила обманом забрати його. А для відьми це було нескладно, потрібно було лише, щоб дівчинка тричі відреклася від нього. Пелагея підійшла до Рути і «напророчила», що її батьки помруть, якщо вона не позбудеться свого таланту. Юна дівчинка, не вагаючись, промовила все, що їй наказала стара. Коли ж вона дісталася дому, на її очі набігли сльози, і зізнатися батькам було соромно. Лише з часом дівчинка  зрозуміла, що стара відьма Пелагея обманула наївну Руту, проте назад дороги не було. З того дня маленька іскорка згасла, а на її місці поселився холодний, липкий страх. Навіть очі змінилися з яскравих смарагдових на тьмяно-сірі.

Та вчора сталося диво: вона все ж змогла пройти випробування та отримала шанс стати однією з цілительок, а якщо пощастить, то і берегинею.

Досі не вірить своєму щастю, адже не могла вловити той момент, коли в її душі поселилася ця таємнича аура, що дає надію. Саме маленький внутрішній вогник не дозволив здатися і покинути усе, що було їй дійсно дорогим. Цей каганець спонукав по-іншому поглянути на усе навколо: на себе, ситуацію, оточуючих; побачити свою істину природну красу, повірити в себе і боротися за своє щастя.

Ілюстрації: 

Рута у дванадцять років

 

Мати, Юстина, цілителька і знахарка

Батько Рути,  Валерій, коваль

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍