Любава Олійник - Оріяна, фея Смарагдового лісу, Любава Олійник

Оріяна шукає свій магічний дар. Старий лісовик Свирид вказує на Живе Джерело, але юна фея повинна пройти цей шлях, долаючи різні перешкоди. Добра історія про дружбу, магію з елементами слов'янського міфологічного колориту.

Розділ 1

У самому серці Смарагдового лісу, де промені Ярила-сонця пробивалися крізь густе листя прадавніх дерев, жила молода фея на ім'я Оріяна. Її крила виблискували тисячами кришталевих відтінків, а блакитне волосся нагадувало небесну річку, що хвилюється під вітром. Оріяна володіла магією природи – могла змушувати квіти цвісти навіть у лютий студень та розмовляти з рослинами. Але попри свою красу і здібності, вона часто почувалася самотньою та невпевненою.

"Що тобі знову не до вподоби, Оріяно?" – запитав старий лісовик Свирид, що сидів на пеньку під могутнім дубом, де фея часто зупинялася, роздумуючи про життя-буття.

"Мої крила надто тонкі, я не можу літати так швидко й високо, як інші феї," – зітхнула Оріяна, дивлячись на своє відображення у крапельках ранкової роси. "І моя магія... вона така слабка порівняно з іншими. Я не можу керувати стихіями або змінювати форму предметів."

"Хм-м-м," – промовив Свирид, погладжуючи свою довгу зелену бороду, в якій заплелися лісові квіти та травинки, – "можливо, ти просто ще не знайшла свій справжній дар, дитино."

"Справжній дар?" – перепитала Оріяна, підводячи голову.

"У кожної істоти Смарагдового лісу є свій унікальний талант, дарований Матір'ю-Природою Мокошею. Інколи потрібен час і випробування, щоб його відкрити," – мудро промовив лісовик, спираючись на свій різьблений посох з живим бурштином на верхівці.

Тієї ж ночі Оріяна довго не могла заснути в своїй домівці, що була облаштована в дуплі старої верби над тихим озером. Слова мудрого Свирида не давали їй спокою. Якщо десь у глибині душі вона справді має особливий дар, то як його знайти? І раптом фея згадала легенду про Живе Джерело – таємниче місце в центрі лісу, води якого, кажуть, можуть показати кожному його істинну сутність.

Ранок у чарівному лісі розбудив усіх жителів. Блакитноволоса фея Оріяна зібралася  на пошуки Живого Джерела. Їй було уже шістнадцять і вона не могла проґавити свій дар. Тож склала невеличкий клуночок з найнеобхіднішими речами, причепила до пояса маленький кинджал із срібної берези (подарунок бабусі-знахарки) і попрощалася зі своїм другом-лісовиком.

"Будь обережною, дитинко," – промовив Свирид, простягаючи їй невеличкий мішечок з травами. "Смарагдовий ліс прекрасний, але в ньому є й непевні місця, де бешкетують злі духи. Використовуй свій розум так само, як і магію. А це зілля допоможе тобі в скрутну хвилину – кинь його в вогонь, і я почую твій поклик."

Оріяна вклонилася, прийняла дарунок і полетіла в напрямку центру лісу, де за легендами мало знаходитися Живе Джерело.

Перший день подорожі минув спокійно. Оріяна летіла над квітучими галявинами, спілкувалася з польовими квітами, які розповідали їй останні новини лісу. Надвечір вона досягла густої частини лісу, де дерева стояли так близько одне до одного, що навіть сонячне проміння ледве пробивалося крізь їхні крони.

"Треба бути обережною, тут може бути небезпечно," – подумала Оріяна, сповільнюючи політ.

Раптом вона почула тихий плач. Фея обережно полетіла на звук і побачила маленьке лисеня, яке застрягло в густих колючих заростях.

"Рятуйте!" – пропищало лисеня, побачивши Оріяну. "Я заплутався і не можу вибратися!"

Оріяна обережно підлетіла ближче.

"Не рухайся," – сказала вона, оглядаючи колючі гілки. "Я спробую тобі допомогти."

Фея дістала свій кинджал і почала обережно зрізати колючі пагони, які тримали руде звірятко в полоні. Однак гілки виявилися надзвичайно твердими – звичайним шляхом їх було не здолати.

"Спробую використати магію," – Оріяна зосередилася і м'яко торкнулася гілок. "Кущику-братику, відпусти маленького друга," – прошепотіла вона до рослини давньою мовою лісу.

На її подив, колючі зарості затремтіли і повільно почали розступатися, вивільняючи лисеня.

"Ти вільний!" – усміхнулася Оріяна.

"Дякую тобі, добра феє!" – радісно вигукнуло лисеня. "Мене звати Рудик. А тебе?"

"Оріяна," – відповіла фея. "Куди ти йдеш? Тут небезпечно для таких маленьких, як ти."

"Я шукаю своїх батьків," – сумно відповів Рудик. "Ми розділилися під час грози вчора ввечері, і я загубився."

"Може, я допоможу тобі їх знайти?" – запропонувала Оріяна. "А потім продовжу свій шлях до Живого Джерела."

"Живе Джерело?" – очі Рудика розширилися від подиву. "Я чув цю легенду! Кажуть, саме там народжується вся магія нашого лісу! Бабуся-сова розповідала, що колись давно там жили самі водяники та берегині!"

"Саме так. Я шукаю свій справжній дар," – кивнула Оріяна.

"Можна мені з тобою?" – Рудик підстрибнув від збудження. "Після того, як знайдемо моїх батьків, звісно. Я знаю багато таємних стежок у лісі, я міг би стати твоїм провідником!"

Так Оріяна знайшла свого першого супутника. Разом вони вирушили на пошуки родини Рудика, а Оріяна й не підозрювала, що ця маленька добра справа стане початком неймовірної пригоди, яка змінить її життя назавжди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍