Любава Олійник - Оріяна, фея Смарагдового лісу, Любава Олійник

Розділ 2

Пошуки родини Рудика привели їх до невеликої галявини, оточеної густим тереном. Там вони знайшли цілу лисячу нору, але родини Рудика у ній не було.

"Можливо, вони вже пішли шукати тебе," – спробувала підбадьорити лисеня Оріяна.

"Або їх спіткала біда," – сумно промовив Рудик, принюхуючись до землі навколо нори. "Я відчуваю запах чарів... недобрих чарів."

Оріяна насторожилася. Вона теж відчувала щось незвичне у повітрі – легке тремтіння магії, але якоїсь викривленої, спотвореної.

"Ти маєш рацію," – сказала вона, оглядаючи галявину. "Тут використовували темну магію, але навіщо?"

Раптом з-за дерев вийшов старий їжак. Його голки недоречно стирчали в різні боки, а очі були мудрими й уважними.

"Здається, ви шукаєте відповіді," – промовив він глибоким голосом. "Я Мохній, хранитель цієї частини лісу."

"Шановний Мохнію," – фея злегка вклонилася, – "я Оріяна, а це Рудик. Ми шукаємо його родину. Ви часом не бачили лисиць поблизу?"

"Бачив," – похмуро відповів їжак. "Їх забрала Мара Колюча – злий дух, який оселився на Плакучому Болоті. Вона збирає магію лісових істот, щоб підживлювати своє прокляте люстерко."

"Люстерко?" – перепитала Оріяна.

"Так, зачакловане люстерко, яке показує найпотаємніші страхи того, хто в нього дивиться. Воно висмоктує надію і віру в себе, залишаючи лише страх і відчай," – пояснив Мохній. "Колись давно воно належало самій Морені, володарці вічного холоду та смерті."

"Мої батьки..." – прошепотів Рудик, тремтячи від страху.

"Ми врятуємо їх," – твердо сказала Оріяна, хоч сама не була впевнена у своїх силах. "Але нам потрібно дізнатися більше про цю Мару Колючу і її люстерко."

"Я можу допомогти," – запропонував їжак. "Але спершу ви маєте довести, що ваші наміри щирі. У цьому лісі не всім варто довіряти."

Їжак Мохній провів їх до величезного пня, всередині якого знаходилася його нора – справжній підземний лабіринт із коридорами, кімнатами і навіть світлицею, де на полицях з коріння зберігалися сувої з берести і пергаменти з обробленого листя папороті.

"Це Лісовий Літопис," – гордо представив свою колекцію Мохній. "Тут зібрані всі знання про Смарагдовий ліс, його історію та магію, з часів Прадавніх Богів."

Години пролітали за читанням давніх рукописів. Оріяна дізналася, що Мара Колюча колись була прекрасною берегинею на ім'я Маргарита, що охороняла лісові води, як і вона сама, але заздрість і прагнення влади спотворили її душу. Вона створила магічне люстерко, яке висмоктувало життєву силу з інших істот, щоб зробити її могутнішою.

"Але є спосіб знищити люстерко," – сказав Мохній, вказуючи на давній малюнок на одному з сувоїв. "Потрібен самоцвіт чистого серця – рідкісний камінь, який формується лише у водах Живого Джерела в ніч на Купала."

"Живе Джерело!" – вигукнула Оріяна. "Саме туди я й прямувала!"

"Це не випадковість," – мудро промовив їжак. "Смарагдовий ліс сам обирає своїх берегинь. Свята Лада веде тебе своїми шляхами."

"Але я не берегиня," – засумнівалася Оріяна. "Я просто маленька фея з надто крихкими і тонкими крилами."

"Часто саме ті, хто не вважає себе героями, здійснюють найвеличніші подвиги," – відповів Мохній. "Я допоможу вам знайти шлях до Живого Джерела, але спершу ви маєте відпочити. З'їжте трохи медяників та вип'ємо цілющого узвару."

Наступного ранку Оріяна, Рудик і Мохній вирушили в дорогу. Шлях був довгим і небезпечним – вони перетинали хиткі кладки над глибокими ярами, проходили крізь печери, де жили загадкові істоти, спілкувалися з древніми дубами-велетнями, які розповідали їм історії з життя лісу.

На третій день подорожі вони натрапили на дивну галявину, де квіти співали сумні пісні, а трава була сріблястою, наче вкритою інеєм серед літа. Ця ділянка наводила тривогу і меланхолію.

"Це витвір Мари Колючої," – пояснив Барсік. "Ми наближаємося до її володінь. Тут навіть у розпал літа панує дух Морени."

Раптом повітря навколо них захвилювалося, і перед мандрівниками з'явилася висока фігура, закутана в плащ із колючок та чорних троянд.

"Які милі гості," – прошипіла Мара Колюча, її очі блиснули зловісним червоним відблиском. "Маленька фея, рудий лис і старий їжак – яка чудова компанія для моєї колекції душ."

Оріяна відчула, як її охоплює страх, але згадала слова мудрого лісовика Свирида про використання розуму і магії разом. Вона зосередилася на своєму зв'язку з природою і відчула, як сила Смарагдового лісу тече крізь неї.

"Ми прийшли за родиною Рудика і всіма іншими істотами, яких ти ув'язнила," – твердо промовила Оріяна, здивувавшись власній сміливості.

Відьма розсміялася, і цей сміх змусив квіти на галявині зів'янути.

"І як же ти збираєшся їх звільнити, маленька феє? Твоя магія надто слабка проти моєї. Навіть твій лісовик Свирид не зможе тобі допомогти так далеко від свого дуба."

"Можливо," – відповіла Оріяна, – "але я не сама. Зі мною сила дружби і сила самого лісу. Матінка-Природа на моєму боці."

Вона дістала свій кинджал із срібної берези, який тепер світився яскравим блакитним світлом, відбиваючи її рішучість. Рудик став поруч із нею, готовий захищати свою нову подругу. Мохній підняв лапи, готуючись використати свою древню магію землі.

"Ходімо, друзі," – сказала Оріяна. "Попереду нас чекає найважливіша частина нашої подорожі."

Разом вони ступили на територію Мари Колючої, готові зустріти будь-які випробування заради порятунку невинних істот і пошуку справжньої сили Оріяни.

Візуалізація до розділу: 
Лісовий літопис 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍