Любава Олійник - Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник

Його любов, підтримка і дружба допомогли мені пережити найтемніші дні. Коли мене мучили кошмари про битву, він сидів поруч і тримав мене за руку. Коли я згадувала за Геракліда, він не ревнував, а просто був поруч. Коли я сумнівалася у собі, він нагадував мені про мою силу і про віру в мене. 

З кожним днем я закохувалася у нього все більше. У його сміх, що лунав над ранковою росою. У його руки, що вміли бути ніжними з пораненими та сильними з ворогами. У його очі, що завжди дивилися на мене з розумінням та захопленням. У його терпіння, з яким він чекав, поки я зможу покохати знову.

Часом мені здається, що я його завжди любила — навіть тоді, коли була впевнена у почуттях до Геракліда. Може, це була та тиха, невидима любов, що живе поруч з пристрастю, чекаючи свого часу. Озираючись назад, я розумію, що отримала важливий досвід: справжня любов не завжди приходить з грімом і блискавками. Іноді вона просто є — тиха, надійна, вічна.

— Світозаре, — сказала я йому одного вечора, коли ми сиділи на ґанку нашого дому і дивилися на зірки. — Ти знаєш, що я тебе кохаю?

Він посміхнувся тією усмішкою, що завжди зігрівала мене зсередини.

— Знаю, — відповів він просто. — І я тебе теж люблю. Завжди любив.

— Навіть тоді, коли я була закохана в Геракліда?

— Особливо тоді, — сказав він, притягуючи мене ближче. — Бо любов — це не володіння. Це бажання щастя для коханої людини.

Я притулилася до його плеча і відчула, як остаточно відходить тягар минулого. Гераклід залишився у моєму серці як світлий спогад, як урок про те, що навіть найсильніша пристрасть може бути спокутувана жертовністю. Але майбутнє належало нам зі Світозаром — спокійне, світле, повне тихої радості буття.

Ми ще довго сиділи, вдивляючись у зорі, а Світозар гладив мій округлий живіт. Осінь обіцяє бути щедрою і принести нам донечку.

Над нами розкинулося зоряне небо, де десь серед безмежності дві душі знайшли свій спокій. А ми, живі, продовжували їхню справу — несли світло у темряву, навчали молодь, захищали слабких.

І були щасливі.
Світозар та Рута

Кінець