Верона Дарк - Кохання з ароматом кави , Верона Дарк

Будинок був тихий. Керема ще не було. Ясмін стояла посеред спальні з валізою в руках. Її рухи були швидкими, але кожна річ, яку вона складала, пронизувала серце болем. Вона не залишала записки, не лишала слів прощання. Її мовчання було гучнішим за будь-який лист.

Зейнаб мовчки допомагала — зняла з вішалки легке пальто, подала сумку з документами, ретельно подивилася, чи все взяли.

— Готова? — тихо спитала вона.

Ясмін лише кивнула, ковтаючи сльози.

Вони вийшли з дому через задні двері, щоб ніхто не побачив. У повітрі вже повіяло вечірньою прохолодою. Машина Зейнаб стояла за рогом. Обидві швидко сіли всередину, і Зейнаб рушила.

— Спочатку поїдемо до мене. Там будеш у безпеці, — сказала вона, міцно стиснувши кермо. — А далі подумаємо, як діяти.

Ясмін мовчала. Вона дивилася у вікно, залишаючи позаду будинок, у якому жила як чужа. У її серці нуртував біль, але серед темряви вже жевріла іскра — вона починала звільнятися.