Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

– Та нічого не казатиму. Зникну, та й по всьому. Ну, добраніч. Піду я, – трохи боячись сказала, раптом не відпустить. Однак Микитась схвально кивнув їй. 

Увесь час, поки йшла до покоїв Владислава, дрижали коліна. Ледь розстібнула сукню, бо й пальці тряслися. Підсунулася до нього ближче під ковдру, поклала його руку собі на живіт. 

«Останній раз, коханий, посплю у твоїх обіймах. Хоч би сон був спокійним та міцним», – думалося Лагоді. Однак вона помилилася – сон її був тривожним і неспокійним, бо наснилася відьмі сама княгиня Горислава.