Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Ти заплатиш за все, що скоїла! З рук тобі це не зійде, дурне дівчисько! Навіщо я тільки підійшов до тебе?! Ти зіпсувала мені життя, а я зіпсую його тобі!

— Мовчати. Ти ніхто і ніколи не був чимось більшим, ніж нікому не потрібен атом. 

— Навіть від атома більша користь, ніж від тебе. — вирішив він попустити і мене, через що отримав красиву рану ножем, який пройшовся по лівому оці.

Я видихнула.

Заспокоїла дихання. 

Я не злилась, ні, ні в якому разі, мені до такого відчуття, як "злість" вже давно все одно.

Я просто на секунду згадала з чого все почалося...

Чому я стала такою і чому життя перетворилося на існування...

Через кого це все.

Секунда стала цілими хвилинами, в яких я, вдивляючись у моторошні брудні стіни, бачила спогади, що ударами заряджали по самому серцю, яке, здавалось, більше не відчуває тепла.

Спогади, які перевернули мій світ догори ногами:

— Пішли, допоможемо тобі пройти на четвертий і п'ятий курс. — торкнулась я рукою його плеча.

— А який толк, ми ж і так не можемо бути разом, що тобі це дасть?

— Є на те причини, чому я хочу бачити тебе біля себе ще два роки.

— Тільки два роки?

— Насправді все життя, але як повезе.

— Я не хочу іти.

— Анто... Ти що не пам'ятаєш нашу розмову? Я не можу жити без тебе... Допоможи мені вижити.

— В кінці кінців прийдеться зі мною прощатись.

— А може ні? Звідки знаєш? В цьому світі все можливе. Навіть те, що ми будемо жити в сусідніх будинках, чи я буду жити тільки з тобою. Ми не знаємо майбутнього.

— Я піду, якщо ти покинеш Кеншіна і почнеш зустрічатися зі мною.

— Так справи не робляться, Анто.

— Вибір за тобою.

— Ми ж можемо і так бути разом.

— Зраджувати? Ні, нехочу.

— Я не кажу зраджувати. Насолоджуватися обіймами, наче це щось особливе, гуляти і сміятися, триматися за руки і відчувати цілий світ в одному лише погляді напроти.

— Я хочу більшого.

— Я теж, але так не можна.

— Якщо ти спраді хочеш, то зробиш правильний вибір.

Мій вибір був гіршим, ніж роблять розумні люди, що призвело до втрати двох людей зразу.

Втікати, коли погано — логічно, але чому тоді я втекла коли було більш менш добре.

Мабуть моє серце наголосило на слові "більш менш" і ноги зрозуміли все самі й відправилися в біг без білета назад.

Часті сварки з Кеншіном змогли повпливати на мій вибір, а де був Анто у цей час?

А він гуляв із нової кралею, в обличчя якої тепер посміхається, як колись мені.

Що ж залишалось, як не попрощатися із доброю Кіріллою?

~ THE END ~