Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

— Наші зберуться під вечір, — пояснила Яра, радісно плескаючись у воді.

Ляна кивнула, але у голові знову запаморочилося і вона похитнулася. Олексій поспішив її підтримати і допоміг сісти на траву.

— Може варто повернутися назад? — він стривожено глянув на неї.

— Ні, все гаразд. Просто сонце жахливо пече, — відмахнулася Ляна.

Вона прилягла і заплющила очі. Тіло розімліло. Спочатку то було приємно, та через кілька хвилин дівчині здалося, що її шкіра палає.

— Агов, ну ти йдеш? — крикнула Яра.

Ляна підвелася. Власне тіло здавалося їй важким, ніби на нього накинули мокру ковдру. Дівчина скинула сарафан і повільно зайшла у воду. Олексій провів її поглядом. Чорний купальник підкреслював форми Ляни, проте хлопець був би радий побачити її без нього. Вона й далі залишалася для нього нерозгаданою таємницею. Була закритою і не хотіла впускати у своє життя, на відміну від місцевих дівчат, які були ладні віддатися йому при першій нагоді.

Ляна торкнулася поверхні води руками. Та була холодніша, аніж думала дівчина. Увійшовши по пояс, вона здивувалася, що напруга, яка сковувала м’язи, почала поволі покидати її, серце забилося рівніше, а в голові лунав голос: «Занурся. Просто розчинися». Дівчина затримала дихання, пірнула з головою — і водяне плесо зімкнулося над нею. Ляна відчувала кожну клітину свого тіла. Бульбашки повітря лоскотали шкіру голови, проникаючи крізь густе кучеряве волосся. Біль у скронях зник, ніби розімкнулися невидимі лещата. Здавалося, що вода не просто омивала тіло, а торкалася душі дівчини. Дивний голос, ледь чутний і віддалений, шепотів щось нерозбірливе. Проте Ляна раптом усвідомила: він говорив із нею. Вона не була тут чужою. Навпаки, це місце, здавалося, чекало на неї дуже довго. Вперше за довгий час дівчина відчула справжнє полегшення. Врешті вона випірнула.

— Ого, мені ніби й справді стало краще! — здивувалася вона.

— А ти не знала? — спитала Яра, підпливаючи ближче до неї. — Про це місце багато легенд ходить. Євдокія казала, що вода у цій річці цілюща.  

Дівчина лягла на воду, легко бовтаючи ногами по поверхні. Ляна вкотре здивувалася, що та зовсім не відчувала сорому та не мала комплексів. Шкіра Яри сяяла під променями сонця, які відбивалися у краплях води на її тілі. Швидше за все дівчина жодного разу в житті не робила депіляцію, та це робило її ще більш довершеною в очах Ляни. Коса дівчини плила біля неї, ніби змія. Руде волосся потемніло від води і набуло мідного кольору. Тієї миті Яра нагадувала Венеру з картини Ботічеллі.

Раптом щось змусило Ляну перевести погляд із подруги на поверхню ріки неподалік. Їй здалося, що у воді промайнула якась тінь. Мить — і ноги дівчини торкнулося щось гладке та холодне. Ляна закричала. Олексій, не гаючи ні секунди, стрибнув за нею у воду.

— Що трапилося? — перелякано запитала Яра, стаючи на рівні ноги.

— Там щось є! — репетувала Ляна, тулячись до Олексія.

— Та риба, мабуть, — спантеличено відказав той, проте дівчину з обіймів не випустив.

Зрештою хлопець допоміг їй вийти на берег. Яра занепокоєно поспішила за ними.

Ляна опустилася на траву, переводячи подих. Олексій присів поруч.

— І треба було так злякатися? — Ляна відчула сором.

— Може то й не риба була, — Яра надягла сорочку на мокре тіло і ще раз глянула на темну воду.

— Яро! — Олексій кинув на дівчину суворий погляд.

— Ви далі від мене щось приховуєте. Не набридло? — Ляна лягла і потягнулася.

Яра помітила тонкий шрам на животі подруги.

— Та нема про що розказувати. То могла бути русалка, — потиснула плечима Яра.

— І чому я не здивована? — Ляна заплющила очі і відчула, як її знову огорнула сонливість.

— Ти теж не надто любиш розповідати про себе, — помітив Олексій. — Ніхто досі не розуміє, чому ти тут.

— Я іноді й сама не розумію.

***

Через кілька днів Олексій стояв на порозі Ляни з ноутбуком у руках. Дівчина подумала, що він просто знайшов привід, аби її відвідати. «Моя совість перед Ярою чиста», — намагалася виправдати себе Ляна, проте докори сумління все одно в’їдалися під шкіру.

— Ти досі не оговталася? — хлопець помітив, що та ледь стоїть на ногах.

— Мені здається, що я вже звикла, — байдуже відповіла Ляна.

Вони сіли на диван і Олексій увімкнув гаджет.

— Я почистив його, оновив програми. Тому тепер повинно все працювати.

Дівчина вдячно кивнула.

— Скільки я тобі винна?

— Ти завжди хочеш бути комусь винною. Забудь, то за рахунок дружби. Але я дещо знайшов, — Олексій повернув ноутбук екраном до Ляни. — Тут була прихована папка. Вона багато «важить». Я не сильно влазив туди, то не моя справа. Тільки переглянув тип файлів.

Дівчина зацікавлено глянула на маленьку іконку, яка з’явилася на робочому столі під назвою «Santa`s». По шкірі Ляни пробігли мурахи.

— Відкрити?

— Чекай! — дівчина зупинила Олексія, схопивши його за руку.