Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

Розділ 16. Santa's: ключ до таємниці

Ранок не приніс прохолоди. Ляна зітхнула, зняла з себе вологу футболку і заходилася стягати постільну білизну з ліжка. Потім сіла голяка на купу шмаття посеред кімнати і одразу пошкодувала про те, що зробила. Тепер доведеться прати і перестеляти постіль. Останніми днями дівчина знову відчувала занепад сил. То було схоже на вірус — тіло ламало, нило, боліла шкіра. Апетиту зовсім не було. Ляна насилу змушувала саму себе бодай щось з’їсти. Проте її більше не мучили нічні жахіття. Тільки торкнувшись головою подушки, дівчина ніби провалювалася у безодню. Чорна та в’язка, вона огортала Ляну повністю і не відпускала до перших променів сонця. «Принаймні я більше не чую ніяких бабайків у хаті», — іронізувала дівчина.

Ляна глянула у вікно, досі зачинене з ночі. Небо було ясним. Дощу, схоже, не передбачалося. Яра запрошувала її піти з ними на річку. Ляна спершу погодилася, але тепер жалкувала про таке спонтанне та необмірковане рішення. Може, збрехати? Сказати, що захворіла. Або що дедлайни горять на роботі. Хоч Яра навіть не знає, що то таке, ті дедлайни.

Ляна заплющила очі і відкинула голову назад. На зім’ятій білизні лежалося зараз зручніше, аніж вночі. Вставати не хотілося. Дівчина перебирала в думках останні події і перед очима знову з’явився Власлав. Вона уявила старосту без сорочки, подумки провела рукою по його грудях та проникла за пояс штанів. Тіло Ляни одразу напружилося, її кинуло в дрижаки і дівчина закусила губу, аби подавити стогін. Із заплющеними очима, вона повільно гладила себе руками, торкаючись найчутливіших місць. Приємна важкість внизу живота млоїла, змушувала дихання пришвидшитись.

Раптовий дзвінок у вхідні двері рвучко вирвав Ляну з фантазій.

— Тьху, яка дурня! — дівчина швидко накинула на себе халат, який ледь прикривав стегна, міцно затягнула пояс і поспішила вниз.

Її тіло досі тремтіло від збудження, коли вона побачила на порозі Олексія.

— Привіт! Я прийшов.

Ляна на кілька секунд завмерла, дивлячись на молодого чоловіка. Той, мабуть, зрозумів, що застав її зненацька, і поспішив пояснити:

— Ти казала, що ноутбук зламався?

— О, так… — дівчина врешті прийшла до тями і відійшла вбік, пропускаючи Олексія всередину.

Хлопець пройшов повз, намагаючись не дивитися на довгі ноги Ляни. Він відчув запах її тіла — ніжний та м’який.

— Он там, — дівчина вказала йому на журнальний столик, а сама пішла на кухню. Її мучила спрага.

Олексій присів на край дивана і заходився нишпорити у налаштуваннях ноутбука. Краєм ока він бачив силует Ляни.

— То коли це сталося?

— Що сталося? — неуважно спитала дівчина, набираючи собі води з-під крану.

— Коли він почав барахлити?

Ляна задумалася:

— Та ще того тижня. То екран потемніє, то реклама якась вистрибує.

Хлопець насупився, щось клацаючи у налаштуваннях. Ляна пригадала їхню останню зустріч. Тоді Олексій переконував її, що їй краще поїхати геть. Дівчина досі не розуміла, чи він хотів захистити її, чи просто спекатися?

— Його чистити треба. Купа мотлоху тут у тебе, — Олексій врешті виніс вердикт і перевів погляд на Ляну. — Знадобиться не одна година, аби то владнати.

— Можеш його забрати, — знизала плечима та. — Якось переживу.

Її не надто тривожила думка про невиконану роботу. Ляна знову відчула слабкість і поспішила присісти біля Олексія. Вона повернулася на бік і підперла голову рукою, прикривши очі. У голові паморочилося.

— Гаразд, я… — хлопець щосили намагався не дивитися на оголену частину дівочих грудей, яка визирала з-під тонкого халату. Пояс послабився, проте Ляна того не помітила. — Тобі далі зле? Ти якась бліда.

Дівчина ледь здригнулася і сонно глянула на Олексія.

— Та нічого, мине. То як, ти забираєш ноутбук?

Хлопець спохопився:

— Так, авжеж! Через кілька днів поверну. Ще маю владнати певні справи перед… від’їздом.

— О, справді! —  Ляна закивала. — Шкода, що тобі треба їхати. Як я тут без тебе буду?

Олексій хотів щось відповісти, проте стримався.

— Мене Яра на річку запрошувала. Гайда з нами! — раптом запропонувала дівчина. Вона вкотре відчула вину перед новою подругою.

Довго вмовляти не довелося, тому Ляна швидко прийняла душ, одягла купальник, поверх нього – тонкий короткий сарафан, зібрала волосся у ґульку і поспішила до авто, де на неї чекав Олексій.

 

Місце, яке сільська молодь обрала для купання, було неймовірним. Тиха річка ховалася серед старих верб. Їхні гілки, обважнілі від яскраво-зеленого листя, майже торкалися поверхні води. На березі виднівся пісок, у якому тонули босі ноги Яри, що першою підбігла до води.

— Ну, що, пані з міста? Сьогодні нарешті поплаваєш? — підморгнула вона Ляні, стягуючи через голову свою довгу сорочку.

«Іспанський сором», — промайнуло в голові Ляни. Вони нишком глянула на Олексія. Той почувався вкрай незручно.

Вони підібрали Яру дорогою на річку. Час був вкрай вдалим: окрім них тут було від сили чоловік п’ять, але й ті купалися поодаль.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍