Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

— Просто треба почекати, — відповів Святослав, сам не вірячи власним словам.

— А доки чекати? — втрутився Олег. — То ти зараз молодий, маєш силу працювати, а мине десяток років — і ти станеш непотрібний нікому!

Владислав мовчки спостерігав за палкою дискусією і ледь усміхався. Все йшло згідно його плану.

— Гаразд, — погодився Святослав. — Що треба робити? У чому суть цього…

— Ритуалу, — закінчив за нього Владислав.

Він підійшов до книжкової полиці, витягнув книгу у старій потертій палітурці і розкрив її на місці закладки. Потім відкинув килим на підлозі, під яким ховалося зображення пентаграми та рунічних символів.

— Ми викличемо духа, який і виконає наші бажання.

— Що він хоче взамін? — спитав Святослав, з підозрою спостерігаючи за діями Владислава.

— Те, що я й казав…

— І все?

— Решта — моя справа, — різко відказав Владислав. — Якщо будеш багато питати, нічого не вийде.

Він вирвав пожовклу сторінку з книги і поклав її у центр кола. Потім розклав свічки і запалив їх.

— Це і є угода. Ми тільки запечатаємо її нашою кров’ю і все. Решту зробить він сам.

— Він? — перепитав Женя. — Що це за дух?

Рот Владислава розтягнувся в усмішці, оголюючи дрібні жовтуваті зуби.

— Той, хто знає краще, ніж ми. Його ім’я не має значення. Але він завжди виконує свою частину угоди.

Він простягнув Жені кулькову ручку.

— Напиши своє ім’я і дар, який ти віддаєш духу взамін на бажання.

— Дурня… — прошепотів Святослав, проте не зрушив з місця. Гірше вже не могло бути, подумав він.

Женя схилився над аркушем. Після нього була черга Святослава.

— Я не знаю, що можу віддати, — признався хлопець. — У мене нічого нема.

— Віддай те, про що ще не знаєш, — сказав Владислав, пильно дивлячись на того.

Святослав мовчки схилився над шматком паперу: «Ім’я — Святослав… Віддаю те, про що ще не знаю…»

Після нього Олег написав своє бажання, яке здалося Святославу дивним: «Віддаю все, що маю, заради брата». Владислав задоволено потер долоні.

— А тепер час викликати його.

— Ти не пишеш своє бажання? — здивувався Женя.

Владислав махнув рукою.

— Він і так його знає, — хлопець витягнув з кишені ножа і провів лезом по долоні.

Кілька крапель крові капнуло на аркуш паперу. Владислав передав ніж по колу. Коли черга дійшла до Святослава, він на мить задумався. «Що мені втрачати? Може хоч так виб’юся в люди…» Хлопець торкнувся гострим лезом тонкої шкіри і на ній з’явився багряний слід від порізу. Кров закапала, вдаряючись об папір і розтікаючись по підлозі.

— Володарю! — раптом крикнув Владислав, здіймаючи руки догори. — Прийми цей безцінний дар від негідних рабів Твоїх! Прийди і наділи мене силою, як ти й обіцяв!

Святослав не встиг прийти до тями, як кімнату заповнив крижаний холод, а свічки на підлозі яскраво спалахнули. Краплі крові злилися в одну і перетворилися на вихор. Він здіймався вверх, злившись з іскрами від полум’я свічок та поглинаючи аркуш паперу з угодою. Святослава відкинуло до стіни тієї миті, коли він побачив у вихорі спотворене обличчя духа. Воно було схоже на череп, обтягнутий шкірою, яка подекуди клаптями звисала вниз. Її краї тліли та були обвугленими. Порожні очниці кровили, із вогненного рота чулося хрипіння. Раптом Олег забився у конвульсіях. Його очі вилізли з орбіт, на губах з’явилася піна. Він тягнув руки до брата, проте той стояв непорушно, байдуже спостерігаючи за тим, що відбувалося. Врешті Олег впав на підлогу і перестав ворушитися. Вогненний вихор здійнявся під стелю і спустився вниз, увійшовши у Владислава. Очі хлопця запалали вогнем і він прохрипів:

— Друга обіцяна душа моя. Через двадцять сім років закінчиться наступний цикл і Зоря Мари, провісник руйнування, стане в одну лінію з Сонцем. Коли третя обіцяна добровільно прийде до мене, я нарешті воскресну.

Женя кинувся до дверей, намагаючи їх відчинити. Святослав поспішив за ним. Вони вибігли до порожнього коридору і кинулися до сходів. Уже надворі, намагаючись відхекатися, вони дивилися один на одного, не в силах мовити слова. Святослав востаннє глянув на Женю і, розвернувшись, швидко пішов геть. Він сподівався, що їхні шляхи розійшлися назавжди.

***

Хлопець не встиг піднести руку, щоб постукати в двері, як ті відчинилися і на порозі з’явилася кучерява дівчина. Вона радісно кинулася на шию Святославу:

— Коханий, у мене для тебе чудова новина! Я вагітна.

Святослав відчув, як сили остаточно покидають його. Він випустив дружину з обіймів і вкляк на порозі квартири. З його очей текли сльози.

Любий читачу, дякую за те, що Ти зі мною! Це вкрай важливо для мене, як для автора. Буду вдячна за вподобайки та коментарі!🥰 🥰 🥰 🥰