Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

За кілька секунд він уже знайшов у собі сили підвестися. Потрібно залишити рубіж. Піти подалі. Повністю виходити з Єднання Максуд не збирався. Це могло згубно позначитися на його тілі. А Химерницям може не вистачити часу займатися ще й ним. І втрачати свідомість йому зовсім не хотілося. Максуд йшов  вишкірившись від болю. І з тінню посмішки.

- Ідіотські люди. - продзвеніла Амайанта, помітивши його вираз обличчя.

Вони майже перетнули рубіж. Далі необхідно піднятися сходами. Справа ледь помітна фігура інквізитора. Темний плащ, чорний капюшон. Темний силует у темній ночі. Тільки бризки крапель дощу й видавали його, підсвічуючись у світлі кількох тьмяно палаючих смолоскипів. Обличчя не видно. Але Амайанта знала, що зараз він спостерігає за ними. Максуд не глянув у його бік. На третій стіні вже збиралися Химерниці, щоб прикривати відступ. Сандрін, мабуть, прийняла таке рішення і вже віддала потрібні накази. Вона вважає, що небезпека в особі кістяних драйтлів минула і Химерниць можна підводити ближче до переднього краю лінії оборони. Сандрін була впевнена, що Максуд убив усіх тіньовиків, що проникли до фортці. Інших Відьма не відчувала.

Маршал ледь помітно усміхнувся, побачивши на наступному рубежі Естель. Напевно, жодна інша Химерниця, окрім Сандрін, не змогла б її врятувати. Після зіткнення з тіньовиками рідко кому вдається вижити. Синя Химерниця знайшла собі помічників в особі двох луксорів. Ті підняли артефакт і швидко несли його на рубіж вище.

- Ти як? - спитала Сандрін, коли Максуд проходив поряд з нею. - Виглядаєш не дуже. Потрібна допомога?

Маршал похитав головою. Говорити було важко. Йому й обличчя своє зробити спокійним коштувало чимало труднощів, щоб Сандрін зайвий раз про нього не думала, а була зосереджена тільки на битві. Але сандрін все одно побачила в ньому відображення болю. Максуд махнув рукою, всім своїм виглядом показуючи, що нічого такого, з чим він не зможе впоратися, не трапилося. Химерниця підозріло подивилася на нього. Але кивнула, даючи зрозуміти, що вона підтримує його таке рішення. Воїн поплентався далі.

- Назад! Назад! - закричала Ейр, коли побачила, що останні чемпіони з правого флангу зайшли на другу стіну.

Тепер, коли вона не могла брати безпосередньої участі у бою, вона краще бачила всю картину військових дій загалом. Чемпіони втрачали своїх воїнів. У бою з граваліонами це неминуче. Люди допомагали їм з усіх сил, але були малоефективними. Ейр знайшла очима тих, хто розпорошував серпанок. Двоє людей працювали на повну силу. Бігали вздовж усієї лінії зіткнення, постійно насичуючи чемпіонів синім снігом. Сандрін казала, що її артефакт, який працює на фіолетовому кольорі, називається Сніг Бажання. Тоді синій можна було назвати Снігом Війни. Після його застосування склалося враження, що залізні драйтли насправді стали залізними. Ейр здалося, що навіть колір шкіри у них віддавав металевим блиском. Може тому їх і називають залізними? А не через їхні обладунки, як вона раніше думала. Сабазадонка покрутила головою.

Найнебезпечнішим є момент відступу. Точніше один із двох. Перший такий момент настане, коли вони зійдуть зі стіни вниз. Тоді ворог, отримавши тимчасову перевагу по висоті, може навалитися на них, спробувавши зруйнувати лад. Звичайно, Ейр розуміла, що прорвати побудови чемпіонів не так легко. Ці хлопці знали свою справу. Виучка та дисципліна на найвищому рівні. Усі команди виконуються точно та швидко. З півслова воїни розуміли своїх командирів. Довгі руки, довгі мечі. Приголомшлива швидкість і сила удару. Разом із залізною шкірою, що надавав їм синій колір потоку, вони ставали непереборним бар'єром на шляху граваліонів до завоювання фортеці. Дівчина не могла не заглядатись на їхні військові можливості. Траплялися моменти у битві, коли весь передній ряд чемпіонів робив один і той самий рух. Вони рухалися як єдиний механізм. За ними можна було заворожено спостерігати цілий вечір. Ейр раділа в собі, знаючи, що вона вирівняла їхню лінію на стіні і прийняла участь у роботі суцільної драйтлівської бойової машини, адже це тільки згуртувало ряди чемпіонів і дало їм ще більше впевненості у бою. Мечі не переставали висікати іскри. Граваліони програвали поєдинки драйтлам у чорних обладунках, але все одно наступали. Їх чисельність незрівнянно більша, ніж чисельність усіх захисників фортеці разом узятих. Навіть якщо рахувати сюди і всіх будівельників. Чемпіони, завдяки своїм розмірам, могли стояти один від одного на відстані цілого метра. Лад людських солдатів з таким інтервалом вважався б занадто “рідким”. А для чемпіонів якраз. Це дозволяло їм розмахувати своїми ручищами. А ще це дозволяло чемпіонам ставати у три ряди, по черзі змінюючи один одного. Зміною рядів командував сам Калібрісто. Ейр не втручалася.

Сабазадонка, все далі відступаючи, знайшла очима генерала чемпіонів. Поряд із ним у другому ряду, чекаючи своєї черги вступити в бій, стояла і його охоронець. Зодема. Фігура трохи менша за більшість чемпіонів. Ейр зауважила, що серед залізних драйтлів чимало дівчат. Коли чемпіон-чоловік міг не закривати своє обличчя чорною пов'язкою, жінки завжди це робили. Напевно, такий звичай. Але билися вони на рівні з чоловіками, не поступаючись тим у швидкості і майже не поступаючись силою. Як і в Сабазадоні, у чемпіонів жінка могла пробитися у вищі військові чини. На відміну від людських армій. Те, що Максуд зробив її генералом… У глибині душі вона знала, що це триватиме лише до завершення боїв за фортецю. На чию б користь не завершилася битва.

Армія відкочувалася назад по сходах, поступаючись місцем нагорі цим монстрам з чотирма мечами. Ейр швидко водила головою з боку в бік, оцінюючи успішність відступу. Їй потрібно першою визначити слабке місце в обороні, щоб швидко заткнути його і не дати розвинути свій успіх ворогові. Два чорні мундири по обидва боки від неї задкували, чекаючи наказів. Подрібнювачі поки що залишалися в резерві, навіть не показуючись ворогові на очі. Поки що вона їх не хотіла використовувати. Але цей критичний момент, коли висоту займає ворог… Серце в грудях шалено билося, очі бігали з боку в бік, вирішуючи, чи потрібна підмога.