Дуглас Адамс - Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі

Настали кілька секунд тиші, і в ній почулося тихе дзижчання, яке змусило сержанта різко подивитися на магнітофон.

— Що там з касетою?

— Перемотується.

— Дайте її мені.

Коли рука Дірка простягнулася до касети, плівка вже домоталася до початку та зупинилася. Він вийняв касету та віддав її Ґілксу.

— На жаль, схоже, що вона повністю виправдовує вашого клієнта, — сказав сержант. — Телефонна компанія підтвердила, що востаннє з машини телефонували о 8:46, коли твій клієнт солодко дрімав на очах кількох сотень свідків. Під свідками я маю на увазі здебільшого студентів, але ми, напевно, будемо змушені вважати, що вони не брешуть.

— Добре, — сказав Дірк. — Що ж, я радий, що все прояснилося.

— Ми, звісно, ніколи не думали, що це зробив він. Він просто не підходив. Але ж ти нас знаєш — ми любимо отримувати результат. Але скажи йому, що ми досі хочемо поставити йому кілька питань.

— Я обов'язково перекажу це йому, якщо раптом зустріну.

— Зроби хоча б це.

— Що ж, не буду більше затримувати вас, сержанте, — сказав Дірк і безтурботно махнув на двері.

— Ні, але я тебе, трясця твоїй матері, затримаю, якщо впродовж тридцяти секунд ти не заберешся звідси, Челлі! Не знаю, що ти затіяв, але якщо я зможу про це не дізнатися, я міцніше спатиму в себе в кабінеті. Геть!

— У такому разі бажаю вам доброго дня, сержанте. Не буду казати, що було приємно зустрітися, бо це неправда.

Дірк швидко залишив кімнату та вийшов з квартири, сумно зауваживши, що там, де раніше посеред сходів була велично розклинена м'яка канапа, тепер залишилася лише маленька купка тирси.

* * *

Майкл Вентон-Вікс різко відірвав погляд від книги.

Його розум раптом отримав мету. Думки, образи, спогади, наміри — усі юрбою кинулися на нього, і чим більше вони суперечили один одному, тим сильніше здавалося, що вони узгоджуються одне з одним, єднаються та заспокоюються.

Єднання було ідеальне, зубчики одного поступово вирівнювалися із зубчиками іншого. Потягнути за собачку — і вони застібнуться.

Хоча очікування здавалося вічністю вічностей, було сповнене невдачею, з хвилями слабкості, з кволим рухом навпомацки та самотньою неспроможністю, єднання все це скасовувало. Скасує це все. Переробить наново те, що колись було зроблено й призвело до катастрофічних наслідків.

Хто це подумав? Яка різниця, єднання відбулося, і єднання було досконале.

Майкл визирнув за вікно, на добре наманікюрену вулицю Челсі, і йому було байдуже, чи то по ній повзали слизькі істоти з лапами, чи самі лише А.К. Росси. Важливо було лише те, що вони вкрали, а тепер будуть змушені повернути. Росс тепер залишився в минулому. А те, що тепер по-справжньому турбувало Майкла, було в ще віддаленішому минулому.

Його великі, м'які, схожі на коров'ячі очі повернулися до останніх рядків «Кубла Хана», якого він щойно читав. Єднання відбулося, блискавку застібнуто.

Він закрив книгу та поклав її в кишеню.

Його шлях назад тепер був вільний. Він знав, що він мусить зробити. Залишилося лише дещо купити, а тоді до діла.

РОЗДІЛ 22

— Тебе? Розшукують за вбивство? Річарде, що ти верзеш?

Телефон у руці Річарда тремтів. Він тримав його приблизно в сантиметрі від вуха, тому що було таке враження, що недавно хтось занурював слухавку в китайське рагу, але це було ще нічого. Це був публічний телефон, тож він узагалі працював виключно через недогляд. Але в Річарда почало з'являтися відчуття ніби весь світ зсунувся на сантиметр від нього, як у рекламі дезодоранту.

— Ґордон, — нерішуче сказав Річард, — Ґордона вбили… так?

С'юзан відповіла не відразу.

— Так, Річарде, — нещасним голосом сказала вона, — але ніхто не думає, що його вбив ти. Вони хочуть допитати тебе, звісно, але…

— То біля тебе немає зараз поліції?

— Ні, Річарде, — наполягала С'юзан. — Слухай, чому б тобі не приїхати до мене?

— І вони не стоять на вулиці, чекаючи на мене?

— Ні! З якого біса тобі спало на думку, що тебе розшукують за… що вони думають, ніби це зробив ти?

— Гм… ну, мені так сказав один друг.

— Який друг?

— Ну, його звати Дірк Джентлі.

— Ти ніколи не розповідав мені про нього. Хто він? Він сказав ще що-небудь?

— Він загіпнотизував мене та… гм, змусив стрибнути в канал і, гм, ну, це, начебто, й усе.

На іншому кінці лінії зв'язку була жахливо довга пауза.

— Річарде, — сказала зрештою С'юзан, і її голос став спокійний, як у людини, яка збагнула, що якими б кепськими не здавалися справи, немає жодної причини, чому вони не можуть стати ще гіршими, — приїжджай сюди. Я збиралася була сказати, що мені потрібно побачити тебе, але схоже на те, що це тобі потрібно побачитись зі мною.

— Мені, напевно, слід піти в поліцію.

— В поліцію сходиш пізніше. Річарде, будь ласка. Кілька годин нічого не змінять. Я… Мені навіть думати важко. Річарде, це так жахливо. Просто, якщо ти будеш тут, мені стане легше. Де ти?

— Добре, — сказав Річард, — я буду через двадцять хвилин.

— Мені залишити вікно відчиненим чи цього разу ти спробуєш зайти в двері? — пирхнула вона.

РОЗДІЛ 23

— Ні, будь ласка, — сказав Дірк, утримуючи руку пані Пірс від відкривання листа з податкової інспекції, — є небеса бурхливіші за ці.

Його похмурі роздуми в темному кабінеті завершилися, і наразі він був захоплено зосереджений. Для того, щоб умовити пані Пірс простити йому останнє екстравагантне придбання, з яким він повернувся до офісу, йому довелося поставити свій реальний підпис на реальному чекові з зарплатою, тому він мав почуття, що сидіти за столом і відкривати конверти з листами від податківців було неправильною реакцією на його великодушний жест.

Вона відклала конверт.

— Ходімо! — сказав він. — Я хочу вам дещо показати. Я з надзвичайною цікавістю спостерігатиму за вашою реакцією.

Він квапливо повернувся до свого кабінету та сів за стіл.

Вона терпляче зайшла за ним і сіла навпроти, підкреслено ігноруючи несподіваний екстравагантний предмет, що стояв посеред столу.

Блискуча латунна табличка на дверях дуже роздратувала її, але дурний телефон з великими червоними кнопками вона вважала не вартим навіть презирства. І вона, звісно, не збиралася робити нічого поспішного на кшталт усмішки, перш ніж не переконається, що чек приймуть у банку.

Останнього разу, коли він виписав їй чек, він скасував його того самого дня, пояснивши, що інакше той міг «потрапити не в ті руки». Не тими руками, судячи з усього, були руки представника її банка.