Світлана Литвиненко - Приховані гріхи, Світлана Литвиненко

  Олег розгорнув записку і прочитав. Він зробився блідий, а потім враз почервонів. Спотів, йому помітно стало зле та він зібрався з силами та опанував себе:

-Я зараз одягнуся та прийду на зустріч, так і передайте.

-Я передам,- Неля задоволено поспішила до кафе, що знаходилося у кінці вулиці, щоб доповісти Емі, що зараз прийде Олег.

  Подякувавши подрузі за допомогу, Емілія налаштувала себе на все спокійно реагувати.

-Може з тобою лишитися?- вкотре перепитала Неля.

-Не треба, я хочу з ним на одинці поговорити,- відповіла їй впевнено Емілія.

-Ну тоді, я в іншому кутку зали посиджу. Так на всякий випадок. Обіцяю вмішуватися не буду. Хіба, що та скотина на тебе накинеться,- запевнила подругу Неля і пішла, щоб сісти за столик за яким буде вести своє спостереження, перед цим замовила собі кави й тістечок.

  Емілія не зводила очей із вхідних дверей кафе в які ось-ось має зайти Олег. Звісно він прийде тим більше, коли тепер знає, що їй відома правда про нього. І дійсно Олег прийшов. Виглядав він схвильовано і розгублено, хоча налаштовував себе на впевненість. Він відразу помітив Ему і попрямував за той столик за яким вона сиділа, скинув куртку, підійшов, але якось  не наважувався присісти навпроти.

-Привіт…

  Емілія дивилася на нього, як на рідну людину, але, яка відтепер стала чужою. За інших обставин, вона б кинулася йому на шию, обіймала та поцілувала радіючи зустрічі з ним. Тоді, можливо, почуття провини перед ним було б нестерпнішим – за те, що дозволила собі закохатися в іншого чоловіка. Проте, на відміну від Олега вона не зрадила. Не піддалася спокусі бути з тим, хто насправді викликав у ній справжні почуття… Хоча, можливо, ще просто не встигала. Але зараз це вже не мало значення. Усе, що вона відчувала тепер – це  образа на Олега, чоловіка, який колись був їй близьким, тепер стояв перед нею немов незнайомець. Емілія не відводила від нього погляду. Її охопила лють. Вона підвелася і щосили дала йому ляпас.

  Ляпас був наскільки гучний, що саме в цю мить в кафе стихли всі розмови. Присутні обернули свої голови до них і Емілія, коли це помітила відчула сором за свою поведінку, за свою нестриманість. Тільки Неля, яка сиділа у дальньому кутку зали посміхнулася їй даючи зрозуміти, що вона молодець, так тримати. Ема сіла знову за стілець та несміло підняла очі на Олега, який потер долонею щоку по якій щойно отримав ляпас. Він то знав, що заслуговує на це.

-Я присяду,- сказав він сідаючи навпроти Емілії,- ти вибач мені. Я підло вчинив з тобою. Вибач…

-Чому ти все приховав, не сказав мені правди? Як довго ти хотів це приховувати?- запитала вона намагаючись не розплакатися у його присутності.

-Я хотів сказати тобі правду. Але боявся тебе образити,- почав оправдовуватися він, та насправді розумів, яким негідником виглядав в її очах,- я тебе дуже кохаю. Я зовсім не планував заводити собі коханку, але так вийшло.

-Ти міг відверто мені розповісти про це. І повір, я б погодилася на розлучення і тобі не довелося нічого б вигадувати. А так ти зрадив мою довіру,- Емілія доклала зусиль, щоб не переходити на підвищений тон.- Олег, як же ти міг? Я вірила тобі…

-Вибач. Мій вчинок зневажливий, нечесний… Але знай, я тебе кохав і кохаю…

-А я тебе вже не кохаю і не хочу більше ніколи у своєму житті тебе бачити. Ти відтепер моє минуле, яке я залишаю позаду,- Емілія підвелася із-за столу,- я збережу про тебе найкращі спогади. Хочу побажати тобі та твоїй новій родині тільки щастя…

-Ема, сонечко, ми можемо бути ще разом…,- Олег теж підвівся, підійшов ближче до неї,- кожен може зробити помилку. Треба вчитися вибачати.

-А я не можу і не хочу вчитися вибачати. Прощавай назавжди…