Світлана Литвиненко - Приховані гріхи, Світлана Литвиненко

Розділ 24

   З квартири в якій Емілія проживала  разом з Олегом вирішила з’їхати. Свої речі перевезла до батьків та розповіла їм правду про свої стосунки вже з колишнім чоловіком. Підтримка та турбота батьків втішила її, підбадьорила, вселила надію на те, що все буде добре.

-Ти можеш нікуди не їхати, а залишатися тут, вдома,- сказав батько Емі.

-Тату я не можу, в мене є хороша робота, яку я не хочу втрачати.

-І у нашому місті робота теж знайдеться,- додала мама,- доню, я так хочу бачити тебе щасливою.

-Мамо, тато, а я щаслива, бо маю таких люблячих батьків як ви. Повірте, я буду в порядку, бо цілком готова розпочати нове життя. Обіцяю вам, якщо мені буде дуже важко я повернуся додому до вас,- запевнила Емілія батьків усміхаючись через сльози,- зі мною все буде гаразд.

  І ось, зараз Ема повернулася до роботи. Знову залюбки займалася з Софійкою, яка завдяки їй з кожним днем покращувала свої знання. І те природознавство та математику, які дівчинка раніше не любила, то тепер знала на відмінно. З Ігорем Емілії так і не вдалося поговорити,  тільки встигла сказати йому дякую. Він завжди поспішав на роботу і був постійно зайнятий. З часом Емілія почала розуміти, що в Ігоря з’явилися проблеми, яких він ніяк не може здолати.

-Якісь серйозні негаразди виникли у компанії,- якось сказала Неля,- ще не дай Боже розориться, тоді й нам погано буде, втратимо таку вигідну роботу, яка так добре оплачується.

  Та Емілія все ж сподівалася, що Неля помиляється. Вона вірила, що Ігор із тих чоловіків, які здатні долати труднощі, розв’язувати будь-які проблеми. Їй так хотілося втішити його, обійняти, але розуміла, що це для неї лишається недосяжно. Але відтепер, коли вона була вільна, могла дозволити собі без докорів сумління думати про чоловіка, який їй подобався, до якого відчувала справжню закоханість. І хоча у реальності бути з ним неможливо через його шлюб з іншою, але вона могла собі дозволити мріяти про нього, уявляючи, як це бути поруч з ним. Тепер, вона у своїх думках більше нікому не зраджувала. Проте Емілія чудово розуміла, усвідомлювала, що це лише ілюзія і мріяти про одруженого чоловіка не вихід...

-Знаєш Неля,- Ема вирішила поділитися з подругою своїми планами на майбутнє сидячи з нею на кухні,- я тут багато розмірковувала над тим як жити мені далі.

-Я тобі скажу як жити. Тобі варто прикласти зовсім трішечки зусилля, проявити трішечки сміливості й стати коханкою Ігоря Олександровича. Ти в нього закохана, для мене це так помітно і ти йому теж не байдужа. Тим більше зараз у тебе випадає така нагода заспокоїти його, підтримати…

-Неля ти знову за своє,- на цей раз Емілія образилася на подругу,- звичайно мені б хотілося його втішити та підтримати, але я цього робити не буду. Не можу і не хочу лізти у чужу сім’ю, ставати причиною її руйнування. Я по собі знаю, як це… Тому про це не будемо більше. Я тільки хотіла тобі сказати, що навесні, коли закінчиться навчальний рік, я звільнюся.

-Що ти зробиш?- Неля аж підвелася із-за столу за яким сиділа округливши очі.- Здуріла чи що? Надумала таке… таку роботу готова втратити, такі можливості. Емка, ти що геть розум втратила?

-Неля, я цілком серйозно,- на відміну від подруги Емілія зберігала спокій,- я і зараз би звільнилася, але не можу підвести Софійку, покинути її посередині навчального року. Вона тільки-но почала краще вчитися…

-Та Соня не тільки краще почала вчитися, а й виглядати почала здоровіше, ожила коли ти почала за нею глядіти. Дитина он як прив’язалася до тебе, любе тебе більше ніж рідну матір. І ти її покинеш?- Неля не втрачала надії переконати подругу змінити своє рішення.- А мені як погано буде, коли ти підеш. Ти повинна передумати.

-Неля, ти не розумієш. Для мене буде так краще, тільки так я зможу розпочати нове життя. Я навіть тут подумала, що навіть спробую вступити до університету, хочу здобути вищу освіту. Одним словом переїду до Києва, подам документи до педагогічного і якщо у мене вийде, повністю порину в навчання і підробіток собі знайду, а жити буду в гуртожитку. Хочу змінити своє життя і я вже налаштувалася на це. Я тобі навіть більше скажу, що вже зараз почну готуватися до вступних іспитів. Зима швидко мине…

-Ема, а я не хочу, щоб ти їхала,- Неля готова була заплакати,- та насправді я тебе чудово розумію. Якщо ти так надумала, то мені нічого не лишається як підтримати тебе. Але до того часу, коли ти поїдеш ще пів року…

-Хто куди збирається Їхати?- до кухні зайшов Ігор, який почув про  що говорила Неля, але який відмовлявся вірити в почуте, у те що Ема збирається кудись їхати.

-Ігорю Олександровичу?-Неля завмерла на місці.

-Я поставив вам запитання Неля?-Ігор очікував на відповідь кинувши погляд на Емілію, яка теж дивилася на нього.

-Ема збирається наступного року вступати до університету і… переїде до Києва,- відповіла нарешті Неля, яка не могла нічого вигадати і тому відповіла про що говорили насправді.

-Я…,- Ема підвелася.

-Емілія, зайдіть до мого кабінету,- наказав їй Ігор,- а ви Неля принесіть нам кави.

-Гаразд Ігорю Олександровичу,- кивнула Неля головою одночасно перекидаючись поглядом з подругою, яка стояла розгублено.

-Емілія, я нагально чекаю на вас у своєму кабінеті,- ще раз повторив Ігор і швидким кроком вийшов із кухні.

-Вже йду,- тільки це встигла сказати йому вслід ще раз подивившись у бік Нелі, яка тільки розвела руками відчуваючи провину.

-Вибач, я не помітила його,- виправдовуючись сказала Неля,- ти йди, а я каву приготую. Взагалі-то вам поговорити вкрай необхідно. З’ясувати які між вами стосунки, прийти до взаємного рішення…

-Неля ти хоч розумієш про що ти зараз говориш? Мені немає, що з ним вирішувати,- Емілія насамкінець тільки махнула рукою глибоко вдихнувши повітря,- усе добре. Мені немає чого хвилюватися. Зараз він запитає, я відповім і на тому все. Але чомусь так важко від того, що я залишуся з ним на одинці. Неля, швидко готуй каву, принесеш і якомога довше не виходь з кабінету.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍