Ірина Кузьменко - Один постріл , Ірина Кузьменко

Розділ 27

П’ятниця. Цілий день йшов неприємний і дрібний дощ. Лише під вечір трішки заспокоївся. Я з валізою і сумкою вже чекала Дана. Телефонувати не хотіла, тому присіла на лавку, закуталася в пальто й чекала. Через хвилин п’ятнадцять відчула холод, який почав неприємно пронизувати тіло. Побачила машину Дана, всміхнулася.

— Вибач, що запізнився!

У руках Даніель тримав каву. Я встала, і усмішка не сходила з мого обличчя.

— Це тобі моє маленьке вибачення, — підморгнув. Наші пальці сплелися. Я ще не взяла каву в руки, а він ще не віддав. — Замерзла, принцесо? — доторкнувся губками мого носа. Ох, які гарні й теплі губи.

— Трішки замерзла, — зніяковіла.

— Ходімо, буду гріти тебе!

Я забрала каву й зашарілася від його слів. По приїзду я декілька хвилин не могла відкрити двері. Коли нарешті зайшла у квартиру, неочікувано для самої себе промовила:

— Залишися сьогодні! Сьогодні перша ніч, коли я буду ночувати у квартирі. Мені страшно!

Це була правда. Мені дійсно було страшно залишатися самій у цій квартирі. Я думала, що зможу, однак переоцінила свої можливості. Даніель кілька секунд мовчав, розглядаючи моє обличчя. А я просто стояла й кусала нижню губу, очікуючи відповідь.

— Гаразд! — кивнув.

Я з полегшенням зітхнула. Доки мої очі блукали квартирою Вероніки, Даніель наблизився до мене. Я відчула його теплий подих на щоці. Повернула голову, і наші погляди зустрілися.

— Дякую, — не відводячи очей, тихо промовила.

Даніель всміхнувся й легко доторкнувся до чола. Від цього дотику серце зробило сальто. Причому декілька разів. Я ще вище підняла голову. Тепер мої губи діставали до його підборіддя.

— Я в магазин за продуктами!

Я кивнула, ніби та лялька, і швиденько почала розбирати речі. Речей та косметики було небагато, тому швидко розпакувала й акуратно склала в тумбу й ванну кімнату. Але виникало питання, що робити з речами Вероніки? Її одяг, спільні фото, парфуми й багато іншого. Вирішила доки не чіпати їх. Це моя пам’ять про сестру. Тим більше на даний час не відчувала себе господаркою розкішної однокімнатної квартири.

Почула, як відкрилися вхідні двері. Даніель прийшов із пакунками. Ми разом приготували вечерю, і, відкривши червоне вино, він запросив до столу. Поглянувши на бокал вина, машинально скривилася, адже згадала вечір, коли наклюкалася вдома в Олі. Даніель помітив мій вираз обличчя та зайшовся реготом.

— Просто пригадала, як останній раз пила червоне вино, а потім ще домашні коктейлі в подруги вдома. Якщо підсумувати той вечір, то я напилася, — засміялась й опустила очі. — А наступного дня Оля потягнула мене у стрілецький клуб. Вона вважала, що я повинна... — помітивши, як брови Дана вигнулися, замовкла.

— Я знаю, що ти навчалася у стрілецькому клубі. Вероніка розповідала. Тому я і не був здивований, коли ти стріляла в Дагмара та погрожувала Джері, — серйозним тоном промовив Даніель і пильно поглянув на мене.

Неприємне відчуття. Ніби струм пройшовся по тілу. Я застигла, тримаючи виделку в руках, і навіть не знала, як відреагувати. Даніель підійшов і забрав виделку з рук. Я не відводила від нього погляду. У горлі стояв ком.

— Я не хотів тебе образити! — всміхнувся.

Боже, він всміхнувся та вибачився. Зараз точно впаду не лише від його слів, але й від того, наскільки він близько стоїть. Я декілька разів закліпала. Даніель взяв мене за руку та повів до столу.

— Ти досить напружена.

— Я хвилююся!

— Помітив!

— Це не лише тому, що я наважилась переїхати в цю квартиру, але й тому, що... ти... — вчасно замовкла й опустила голову.

— Що? — хмикнув Даніель. — Ти хвилюєшся, що я поруч? — засміявся, і я поглянула на нього. — Я приставати не буду, якщо ти, звичайно, сама не захочеш.

Даніель підморгнув. А я, як дурепа, витріщилась на нього й почервоніла. Все, що я хотіла сказати, ніби вітром знесло, тому подумала, що краще промовчу, а то знову якусь нісенітницю скажу.

Як разом приготували вечерю, так разом і помили посуд. Доки Даніель був у ванній кімнаті, я встигла розкласти диван та знайшла в речах Вероніки нові простирадла. Після Дана зайшла у ванну й розслабилася під теплими струменями води. Одягнула піжаму й повернулась у кімнату. Мокре волосся обвило шию, я ще декілька хвилин покрутилась перед дзеркалом, заплітаючи косу в кімнаті, та мимохідь вловила зацікавлений погляд Даніеля.

— На добраніч, Даніелю! — закуталася в простирадло та відчайдушно намагалась відразу заснути.

— На добраніч, принцесо!

Я усміхнулася від його ласкавого тону й заплющила очі. Від розуміння того, що нас розділяє лише ширма, відразу заснула, відчуваючи захист та тремтіння внизу живота, яке розливалося по всьому тілу теплом.

Посеред ночі тихо встала, щоб не порушити сон Даніеля, і навшпиньки пішла на кухню. Випивши стакан води, з полегшенням видихнула. Повертаючись до ліжка, так же само навшпиньки пішла. Однак, поглянувши на сплячого чоловіка, застигла на місці.

Тихенько підійшла й присіла на край ліжка. Легенько доторкнулася до його обличчя та, нахилившись, поцілувала в щоку. Відчувши руку на своїй спині, перестала дихати. Заплющила очі, але не відсторонилася від чоловіка. Даніель міцно схопив за плечі, і я миттєво опинилася на спині. Від його натиску змусила розплющити очі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍