Ірина Кузьменко - Один постріл , Ірина Кузьменко

Я знову почала хвилюватися. Варто було переступити поріг квартири, скинути верхній одяг, як чоловічі сильні руки обхопили мій живіт. Такі солодкі та вже рідні поцілунки пройшлися по шиї. Я закинула голову йому на плече й заплющила очі.

— Я хочу, щоб ти залишився, — тихо промовила.

Даніель вкусив за мочку вуха. Його руки блукали моїм тілом, а мені хотілося більшого. Від сорому та своїх бажань відчула, як горять щоки. Дан повільно розстебнув блискавку на сукні й доторкнувся до оголеного живота. Я підняла руки догори, і чоловік скинув із мене сукню. Підхопив на руки та обережно поклав на ліжко. Туфлі, панчохи, його сорочка та штани вже лежали на підлозі. Він навис наді мною та дивився прямісінько в очі.

— Міро, ти точно цього бажаєш? — тихо запитав.

Я поцілувала його, відсторонилася й в губи сказала «так».

— Даніелю, я... — очі стали вологими. — Коли я зрозуміла, що можу й тебе втратити, серце розривалося. — Взяла його обличчя в долоні. — Ти мені потрібний! Я не витримаю, якщо втрачу й тебе!

— Гей, маленька, не хвилюйся! Я буду поряд! — Даніель нахилився ближче. — Принцесо Міро, я кохаю тебе!

Від його слів по щоках потекли сльози, але ці сльози тепер були від щастя.

— Даніелю, я також тебе кохаю! І з тобою хоче познайомитися моя родина!

Він поцілував живіт, саме туди, де залишився шрам. Вустами піднявся вище й охопив руками мою спину. Я вигнулася йому назустріч. Відчувала бажання Даніеля, не стримувала себе й потонула в обіймах, підкоряючись йому повністю.

Кінець