Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

Я всміхнулася, потягнулася носочком до його паху й неспішно об нього потерлася. Молох перехопив мою ногу і, не відводячи від мене почорнілих очей, поцілував щиколотку, підіймаючись вище. 

— Хитрунка, — нарешті на його губах виникла подоба усмішки. — Від гри, яку затіяла, сама ж і постраждаєш. 

Я вигнулась у спині, коли він посунув поділ моєї сукні доверху, оголюючи ноги, що міцно притискалися одна до одної. Таким чином я намагалася стримати солодке збудження, що теплом розтеклося низом живота. 

Молох обережно розсунув мої коліна в сторони та влаштувався між моїми тремтячими ногами. Його подих застигнув навпроти моїх трусиків. 

О, ні, тільки не це! 

Я смикнула руками, і мої зап’ястки запекло. 

— Не рухайся, Ягідко. Хіба ти не цього хотіла? 

— Не цього, — важко ковтнула, насилу тримаючи очі розплющеними від напливу первісного збудження. 

— Тоді вважай це бонусом, — прохрипів Молох і відсунув мої трусики вбік. Його язик пройшовся по моїх складочках, і я смикнулася всім тілом від лоскоту. Розтулила рот, ковтаючи розріджене повітря. 

— О чорт! — зойкнула.

— Знову ти кличеш якихось чортів, — Молох лизнув мій розбухлий клітор. — Невже самотужки я не справляюсь?

Він без поспіху занурив усередину мене один свій палець, рухаючи ним хвилеподібними рухами, доки губами пестив мій клітор. Відчула, як він легенько його прикусив і задоволено посміхнувся.  

Я звивалася на ліжку, до болю у зап’ястках натягнувши сковані руки.  

Лиш би не відкусив! 

Молох притримав мене за стегна, коли почала ледве не підстрибувати на місці. Мої долоні спітніли, тіло зовсім не слухалося, продовжуючи битись у слабких судомах. 

Я облизала губи. Під шкірою неначе заповзали змії. Кортіла відчути його важке тіло на собі, аби він вибив усе повітря з моїх легень, наповнивши їх своїм запахом. І Молох вгадав моє нестримне бажання, читаючи кожен мій порух, як розгорнуту книгу. 

Демон відсторонився, швидко скинув одяг і повністю накрив мене собою. Проникнув у мою піхву наполовину та, нависаючи наді мною на зігнутих ліктях, попрохав: 

— Поцілуй мене. 

Я швидко задихала від його повільних плавних рухів стегнами, що приносили більше задоволення, ніж «відбійний молоток». 

— Чому ти постійно про це просиш? — запитала на видиху, крутнувши перетиснутими зап’ястками. Шкіряний ремінь видав неприємний скрипучий звук. 

Молох піддався стегнами назад, повністю покинувши моє лоно, і знову наповнив мене. 

— Твої поцілунки роблять мене щасливим. Особливо, коли ти цілуєш із власної волі. 

Наші подихи схрестились, і я потягнулася до його губ, ніжно їх торкнулася та знову опустила голову на подушку. 

— Твої поцілунки теж роблять мене щасливою, — вирвалося з мене. Я зчепила зуби, зрозумівши, що тільки-но ляпнула. 

Молох знову хитнув стегнами. Я закотила очі під лоб. Зробила це не лише від насолоди, а й тому, що хотіла хоча б на коротку мить заховатися від його погляду.  

— Я кохаю тебе, — зазвучали три заповітні слова, які я жадала почути понад усе на світі, але на які не могла зважитися сама. 

— Ти теж вина надудлився? — я нервово засміялась. Смикнула руками, цього разу намагаючись звільнитись. Молох проігнорував моє бажання та доторкнувся долонею до моєї щоки. Я занервувала. 

— Таке враження, що я вічність тебе кохав, — додав він тихо, і його очі наповнилися тими іскорками, що зводили мене з розуму. — Завжди. Кохав до свого існування і кохатиму навіть після смерті. 

— Перестань це повторювати та звільни мене! — процідила крізь зуби, стримуючи сльози.  

Не реви! Не реви, Орисю! 

Молох покинув моє лоно та обережно визволив мої зап’ястки, задзвенівши пряжкою.  

Обливаючись холодним потом з ніг до голови, я сповзла з ліжка та поправила сукню.  

— Тобі краще піти, — вказала кивком на двері та відвернулась, обхопивши себе руками за плечі. — Мені справді варто проспатись... Нам обом. 

— Як тільки я увійшов у ту пошарпану кухню і побачив тебе, зрозумів, що пропав, — не затикався Молох. Від його низького тембру виникнуло те дурнувате тремтіння внизу живота. — Ти тоді майже вбила мене своїм поглядом, просякнутим страхом і ненавистю. І якщо страх я ще міг якось стерпіти, то тільки не твою ненависть, Ягідко.  

— Ти взагалі себе чуєш?! — зірвалась, глянувши на нього зверху вниз. — Ти демон! Про яке кохання може йти мова? 

— Ти занадто упереджено до нас ставишся, — спокійно відгукнувся Молох. — Демони набагато емоційніші створіння, ніж ти думаєш.  

— Ти мене не кохаєш! Ти мене зовсім не знаєш! — відчайдушно волала я.  

— Я знаю тебе краще, ніж ти знаєш себе сама. — На його губах з’явилася щира усмішка. — Коли тобі страшно, ти заплющуєш очі та уявляєш ліс, щоб відгородитися від того, що тебе налякало. Ти сильна, справді сильна, адже не здаєшся, а борешся. Навіть тоді, коли здається надії більше нема. Не скаржишся, не просиш допомоги, хоча тобі варто сказати мені лиш два слова, і я навію Ясміні все, що завгодно. Ти ховаєшся за панциром із холоду та відстороненості, проте я відчуваю тебе справжню. І відчуваю твій страх. Я не зраджу тебе. Буду з тобою, Орисю. Буду до самого кінця. Завжди... 

Молох, не соромлячись своєї наготи, підвівся з ліжка та ніжно обійняв мене зі спини. Його рука поповзла донизу. Він прогорнув поділ моєї сукні та невагомим дотиком окреслив мої побілілі розтяжки на стегні.  

— Наче блискавка, що розходиться по грозовому небу, — промовив пошепки та поцілував мене у скроню. Бажання виплутатися з його обіймів миттю вщухнуло. — Ти найпрекрасніше творіння природи, Орисю. 

— А мій живіт це морські хвилі? — я видала смішок, озирнувшись на нього через плече. Напруга між нами спала. Як йому вдалося настільки швидко охолодити мій запал лише кількома незначними словами?  

Розвернулася до нього обличчям та поклала долоні на його широкі плечі.