Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

Розділ 9.2

Я пробиралася крізь нечисть до столу, аби перекусити та щось випити, як хтось вхопив мене за зап’ясток і розвернув до себе.  

— Усю ніч збираєшся від мене ховатись? — видихнув мені у губи Молох. 

— Я не ховаюсь, — відповіла та заозиралася по сторонах. Здавалося, Бог Смерті зараз вистрибне з кущів і надає мені по голові.  

Молох помітив мій настрій та обійняв мене однією рукою за талію, доки іншою прогорнув моє вибите пасмо за вухо. 

— Хочеш чогось випити?  

Я поспішно кивнула, і він віддалився до столу, біля якого вже скупчилася нечисть, перед цим залишивши невагомий поцілунок на моєму чолі. 

Під ребрами закололо від розуміння, наскільки небезпечні створіння мене оточували. А якщо одному з них надумається висмоктати мою душу та посадити її у клітку просто заради розваги? Якщо Молоху набридне корчити із себе хорошого хлопця, що він тоді зі мною зробить? Відпустить чи відправить до пекла? 

Я глянула на нього, такого чужорідного серед купки нечисті. Він наливав вино із кришталевої карафи у келих. Чому він тут? Заради наших із братом душ? Чи, як сказав Танатос, заради мого серця? 

До Молоха підійшла якась відьма та поклала свою витончену руку йому на плече. На диво, він її не відштовхнув, а відставив карафу на стіл і повільно повернувся до неї, ледве помітно посміхаючись. 

Це ще що таке?! Чого він шкіриться, наче радий її бачити?! 

Від люті скувало горло. Я стиснула кулаки та врізалася гострими нігтями у шкіру, аби привести себе до тями й не кинутися на цю кляту відьму просто зараз. 

Молох щось їй відповів і попрямував до мене. Обличчя відьми вкрилося зморшками від скривлених губ та насуплених світлих брів.  

— Ти не квапився, — проковтнувши грудку у горлі, грубо озвалась я. — Де моє пійло? 

Він простягнув мені келих і чомусь задоволено посміхнувся. У його очах затанцювало полум’я. 

— Ти мене приревнувала. 

— Дурниці, — зобразила повну байдужість і надпила вина. — Нічого подібного. 

У ревнощах нема абсолютно нічого хорошого, а тим паче романтичного. Це завжди про невпевненість у собі або своєму партнері. І якщо свою можна пропрацювати, то думка, що тобі не довіряють, гадають, що ти в будь-який момент можеш зрадити, зовсім не гріє серце, а навпаки, його знищує. Навіщо взагалі такі стосунки? 

Ревнощі — це хвороба, і я не хочу у ній потонути. Зовсім не хочу... 

— Так, ти ревнуєш, — Молох всунув руки в кишені та з радісним виразом обличчя почав розгойдуватися на п’ятках. 

— Нехай буде по-твоєму, — стенула плечима та, зробивши глибокий вдих, повністю осушила свій келих. — Сподіваюся, ця думка зігріватиме тебе холодними ночами. 

— Ягідко, холодними ночами зігріватимеш мене ти, — дивний блиск досі не зникав із його погляду. 

Я прокрутила ніжку келиха між пальцями та з надією підвела на нього голову. 

— Між нами лише секс, правда? 

— А ти б хотіла чогось більшого? — прошепотів Молох, нагнувшись до мого вуха. 

— Ні, не хочу, — горло обпекло від цих слів. 

— Я не ображатимусь тільки тому, що з твого рота зараз лунає брехня, — він прикусив мене за кінчик вуха та відсторонився, відбираючи мій келих. — Піду принесу ще, а ти поки приділи час своєму осатанілому брату, бо він зараз патли на своїй голові рвати почне. 

Молох відійшов, і мої очі, що вже помутніли від випитого алкоголю, зіткнулися з пикою Артура, який широкими кроками наближався до мене. Я на мить стулила повіки та здригнулася від його грубого голосу. 

— Ти що витворяєш, Орисю?! — просичав брат мовби отруйна змія. — Напиваєшся, звільняєш демонів, а тепер ще й тулишся до одного з них? Так, я знаю, Орисю. То тепер це твоє життя, га? Повторюєш помилки нашої матері?  

— Відчепися! — зиркнула на нього, і він з гіркотою посміхнувся.  

— Що ж, моя молодша сестричка справді виросла. Навіть не здумай мені дзвонити, коли тобі буде потрібна допомога. Я зробив усе, що міг, тепер сама розпоряджайся своїм задрипаним життям. 

Артур востаннє на мене подивився та направився до свого ковену. Він усе-таки встиг впорснути свою отруту в мою кров. 

Я похитнулася та полетіла спиною на землю. Уже приготувалася зіткнутися з твердою поверхнею, але потонула в м’якій постелі. Заледве виплуталась із покривал та спробувала сісти. Поглянула на велике дзеркало та жовті стіни і зрозуміла, що перебувала у кімнаті, де ми раніше чепурилися з дівчатами. 

Двері тихо прочинились, і всередину увійшов Молох, тримаючи в долоні склянку води. 

— На, випий це і лягай спати. 

Я засміялася, закинувши голову назад. 

— Тобі не вдасться наді мною домінувати, злий їжачку з настовбурченими голками! Ну ж бо, всміхнися, їжачку! 

Молох спокійно поставив склянку на столик і підійшов ближче, дивлячись на мене з-під густих темних вій. Його горбик у штанах був просто перед моїм носом. Я грайливо прикусила нижню губу та потягнулася до його ременя, але він перехопив мою руку. 

— Ти п’яна, — викарбував Молох. — Лягай спати, а завтра поговоримо. 

— Я не хочу говорити, — скривилася. — Відшквар мене! — вигукнула та, тримаючись за його руки, підвелася з ліжка. 

— Що? — він смикнув кутиком губ. 

— Що? 

— Ти тільки що попросила, аби я тебе... відшкварив? 

— Так, — я занадто інтенсивно закивала головою та благально округлила очі. — А з цим є якісь проблеми? 

— Сідай, — наказав він сухо та натиснув долонями на мої плечі, щоб я всілася на місце. Потягнув свій ремінь і, вивільнивши його з петельок штанів, повільно просунув один його кінець у пряжку, сформувавши петлю. Виконуючи всі ці дії, Молох не відводив від мене свого нечитабельного погляду. — Витягни зап’ястки. 

Я підкорилась, і він протиснув мої руки в петлю, перетягнувши їх ременем.  

— Не туго? — перепитав Молох. Я заперечно похитала головою. — Лягай.  

Знову підкорилася його волі. Тільки мої руки опинилися біля металевого бильця ліжка, як вільний кінець ременя самотужки обвився довкола нього. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍