Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

І саме в цей момент Улас вирішив вийти на вулицю. З радісною посмішкою він встигнув зробити кілька кроків по ганку, коли був зупинений новоприбулим чоловіком. Зі свого місця Ярослав геть не чув розмови, але бачив здивування Вишневого, яке швидко змінилось розгубленістю, а потім і підозрою. Чоловік перед ним був кремезнішим, стояв міцніше. І тримав праву руку на кобурі.

«Не піднімай галасу, – прошепотів про себе Ярослав, закінчуючи знімати упряж. Він уявлення не мав, як вчинить Улас. Але те, що того не застрілять на місці, знав стовідсотково. – Їм потрібен не ти. Поки не знайдуть мене, не встановлять моє місцезнаходження, ви будете у безпеці. Тим паче ви перед самим відділком».

З-за спини Уласа визирнула Романа, досі не помічена через невисокий зріст. Дівчина здивовано завмерла на місці, огледіла незнайомого чоловіка. І спробувала обійти його клумбою, вочевидь не помітивши кобури чи не надавши їй значення біля поліцейського відділку. Рожеві троянди росли не надто тісно, і вона цілком вдало могла б дійти до стоянки між ними. Однак незнайомцю подібна витівка не сподобалась.

Чоловік спробував перехопити Роману, витягнув руку в її бік. Надто різко. Дівчина, і без того добряче знервована і залякана, як би добре вона не вдавала щось інше, закономірно відсахнулась. Перечепилась за щось. І полетіла прямо в розлогий кущ.

– Вай же дідько лисий! – заверещала, нанизуючись на трояндові шипи. І цим запустила низку подій.

Чоловік біля автомобіля, зреагувавши на крик, вихопив пістолета і кинувся ближче до напарника. Улас відсахнувся у бік, спробувавши збільшити відстань між собою та незнайомцем. Останній, знехтувавши дівчиною, переключився назад на хлопця, з оберту смачно вліпивши йому під ребра стиснутим кулаком.

А Ярослав тим часом щосили ляснув кобилу. І з темним задоволенням прослідкував, як спантеличена через крики, вона всім крупом врізалася нападника, який так невдало для себе підставився розгубленій коняці під копита.

«Так тобі», – люто посміхнувся. І раптом збагнув, що автомобіль злочинців лишився без нагляду.

– Аби ж вони виявилися зарозумілими ідіотами!

«І ключі лишились у автівці».

Романа ніколи не вважала себе незграбною, але події останніх днів почали підривати її віру у себе. Починаючи від втрати всіх документів – те, чого ніколи не могло статись із нею! Завершаючи падінням в клятий трояндовий кущ! І це не було аж настільки боляче, щоб прямо до сліз. Однак достатньо неприємно і абсолютно несподівано. І заголосила вона виключно через це.

Ну і від нервів, звісно.

Але віддираючи куртку від лозин, чесно намагаючись заспокоїтись, вона раптом почула те, чого справді більше не бажала чути. Постріл. Один. А за ним другий.

«Не може бути правдою, – пірнула назад, рефлекторно ховаючись хоч кудись. – Де? Звідки? Хто?»

Вона озиралась, вихоплюючи в паніці якісь яскраві картинки, які ніяк не вдавалось обробити і проаналізувати. От повз пролетів Улас. Чиясь нога стала йому на руку. От хтось ще вискочив на ганок. Постріл. І тіло людини падає просто поруч із нею.

«Не може бути, – вона ніяк не могла видихнути. Не могла закричати. Просто кліпала очманілими очима. – Якого біса тут відбувається?»

Хтось закричав. Хтось побіг. Почулось ще кілька пострілів. І наче навіть коняче іржання. Чи то собака залаяла?

– Тікай! – Насправді Романа не була певна хто і кому те кричав. Але сприйняла так, ніби це була порада для неї.

Треба було звідти тікати. Щоправда ноги не слухались. Вставати було лячно. То ж вона просто поповзла. Крізь кляті трояндові кущі, чіпляючись за гострі шипи одягом, волоссям. І благаючи Бога вибратись звідти живою.

«Де вони?» – клумба скінчилась аж надто швидко.

Своїх намірів чоловік не приховував від самого початку, хоча зброї не діставав. Та коротка бійка довела, що навіть без неї позбутися Уласа він зможе за лічені хвилини – підготовка і навички неприємно вражали. Зрештою так і мало б статись, але на шум вискочив черговий поліціант. І перший постріл дістався йому.

Постріл.

Улас глянув на нападника знизу вверх, вихоплюючи і зведений пістолет, і холодний погляд. І зробив єдине, що міг у своєму положенні – щосили вчепився у ногу злочинця, збиваючи того на землю. Чоловік впав, вдало приземлившись на коліно і так і не впустивши зброї.

«Кепсько», – вивернутись з-під дула вдалось заледве-заледве.

Поруч лунали ще постріли, але йому було байдуже. Єдиний противник знаходився поруч і був украй небезпечним. Реальний убивця з відповідними навичками. В іншій ситуації в Уласа б не було жодних шансів. Але тут і зараз…

На ганок вибігло ще кілька людей. Хтось закричав. У когось знайшлась зброя, Улас встиг помітити поліцейську форму. Перестрілка продовжилась. Нападник відволікся. І йому вдалось вивернутись із захвату і відскочити у бік.

– Сюди! – окрик повернув до реальності.

Улас чимдуж ринувся з-під куль, подалі від убивць. Одночасно виглядаючи Роману і Олега. Перша сама кинулась йому майже в ноги. Другий виявився за кермом якогось автомобіля, що зупинився прямо перед ними.

– Мершій! – коротко кинув хлопчина. І Улас без вагань стрибнув у салон, затягуючи за собою Роману.