Мелорі Бронд - (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

Глава 20

Алекс

Зранку в п'ятницю, мене розбудив телефоний дзвінок.

— Так, я слухаю.

— Доброго дня, Алексе Юрійовичу. Це вас турбує адвокат вашої мами, Валерій Ярославович. Я чекаю вас сьогодні на десяту годину, в себе в офісі. Моя секретарка захворіла і не встигла завчасно повідомити вас про зустріч. Вибачте за незручність, адресу вам скину.

— Дякую, я буду в зазначений час.

Швидко піднявся з ліжка, пішов в душ, привів себе в порядок. Поснідав, випив кави і взявши свої документи поїхав до офісу адвоката.

Знайшовши потрібний кабінет, постукав і зайшов. Адвокат, як тільки побачив мене піднявся і простягнув руку для привітання. Чоловік він був досить приємним, років п'ятдесять може й більше.

— Вітаю вас, Алексе...

— Можна просто, Алекс і на ти.

— Добре, як скажеш! Проходь, сідай!

— Твоя мама, Коломієць Вікторія Володимирівна, звернулася до мене ще п'ять років тому. Її часто почав турбувати біль в серці, як вона мені тоді сказала. Тому вирішила завчасно скласти заповіт на твою користь. Вікторія Володимирівна, розповіла мені в загальному про стосунки з своїм чоловіком. Попросила мене, так скласти заповіт, щоб він, після її смерті, не зміг тебе ввести в оману і відібрати все те, що поправу належить тобі, Алексе. В зв'язку з обставинами, ми вирішили, що найкращим варіантом для тебе буде двадцять один рік. В такому віці ти зможеш розумно розпорядитися своїм спадком. І не дозволиш нікому відібрати своє.

Твій батько, був твоїм опікуном, до сьогодні. Він щомісячно отримував з доходу акцій, певну суму на твої потреби і навчання. Право голосу, чи брати хоч якусь участь в фірмі, він не мав. Це його сильно дратувало, неодноразово приходив до мого офісу і вчиняв скандал. Чому це він, законний чоловік, не має можливості розпоряджатися спадком своєї дружини. Я щоразу вказував на заповіт, де все було чітко розписано.

— Я не здивований, він такий завжди. Все має бути так, як він хоче. Дякую вам, за терпіння, Валерій Ярославович.

— Решту суми, я особисто контролював, з фірми вчасно переводили на твій рахунок. Вікторія Володимирівна відкрила заздалегідь його, на твоє ім'я. З того часу, як вона померла, сума чимала назбиралася. Надіюся наші старання не були марними і ти з розумом використаєш те, що по праву належить тобі. Наскільки я знаю, ти навчаєшся на адвоката.

— Так, але я не впевнений, що пов'яжу своє життя саме з цим. Але знання в цій сфері однозначно мені не завадять.

— Алексе, найближчим часом тобі потрібно з'явитися в фірмі. Тепер ти маєш право голосу, як акціонер. Потрібно ознайомитися з усім і вирішити подальшу долю твоїх акцій. До цього часу інші акціонери самотужки схвалювали рішення.

Владнавши всю паперову писанину, я взяв всі необхідні документи, направився на вихід.

— Щиро дякую за все, що ви зробили для нас. Ваші з мамою старання не були марними. Я все зроблю, як слід.

— До побачення.

— Щасти тобі, Алексе.

Вийшовши на вулицю, вдихнув на повну запах свободи і незалежності від батька. Мій подальший життєвий шлях розпочинається без нього. Жодне його слово, для мене не буде мати значення.

Зайшов в найближче невеличке кафе, щоб випити смачної кави. Зробивши замовлення сів за вільний столик, біля вікна. Через хвилину принесли каву з моїм любимим кексом. Відкусив шматок, згадав про маму з нянею, які часто пекли його для мене. Вирішив сьогодні провідати могилу моєї матері.

Мій погляд зачепився за знайому постать, вкінці зали. Кетрін сиділа за столом з якимось чоловіком, років тридцяти і голосно вияснювали свої стосунки. Судячи з їх поведінки він її колишній, а можливо і ні. Він відверто лапав за груди, не соромлячись людей, що сиділи неподалік. Кетрін час від часу намагалася скинути його руки, огризаючись на його поведінку, якось не надто переконливо.

Допив каву, кинув кілька купюр на стіл. Не стримався і підійшов до них. Мене мало хвилювали їхні стосунки з батьком, просто було цікаво, як вона викрутиться з даної ситуації.

— А ти,  бачу часу не втрачаєш, поки твій "пупсик" на роботі спину гне, знайшла собі заміну.

 Вона побачивши мене зблідла, а потім швидко взяла себе в руки.

— І тобі привіт, Алексе. Це мій брат, і що в цьому поганого? Не думала, що потрібен дозвіл.

— Ну судячи з того, як він тебе лапав, братом може бути тільки зведеним і то не факт.

— Це він, так жартував зі мною. Ми давно не бачилися, а сьогодні випадково зустрілися в кафе. І взгалі, не лізь куди не просять.

— Та не парся ти так, мені взагалі байдуже з ким ти і що робиш. Рогів в батька ще не було, але все буває в перше. Зазвичай він, наставляв їх моїй мамі. Мабуть, карма ще та штука.

— Що ти верзеш, і до чого тут карма? Вали туди куди йшов.

Вона невдоволено свердлила мене злим поглядом, те що я побачив їх, в її плани явно не входило. Мій батько ніколи в такі заклади не заходить, саме тому вона вибрала невеличке кафе. Її кавалер весь час мовчав боячись лишнє бовкнути.

— Наступного разу Кетрін, не палися так, а то батько може закопати вас, тихенько вдвох у лісочку. І твої акторскі здібності, повір, не допоможуть, якщо він вас застукає. Це тобі, не перед мною розігрувати спектакль і вдавати з себе жертву.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍