Вікторія Стужева - Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева

Частина 32

  Я кулею летіла з кабінету. Голова йшла обертом, а стукіт серця відчувався навіть у п'ятах. Я ніколи не розуміла, як чоловіки можуть так діяти на жінок із любовних романів... тепер розумію.

  Важко зітхнувши, звалилася просто на ліжко. Ні вже, сексом він на довго мене не відволіче. Хоча... цілком можливо, але я поки не поговорю з Адамом про проблему - спати з ним не буду! Потрібно терміново збиратися і йти в розвідку! Вороги ніколи не сплять.

  Шкода, що цими "ворогами" доводиться вважати власну родину. Мати ніколи не вирізнялася особливою добротою до оточуючих, а батько завжди був на побігеньках у неї.

  Спускаючись на кухню, я помітила, що будинок, на диво, був дуже тихим. Місіс Джейн відпочивала у себе в кімнаті, Адам працював у кабінеті... я так сподіваюся, а тато ще рано вранці поїхав на риболовлю з містером Джоудом.

  Що ж, цілком як варіант, я теж можу вийти прогулятися. Погода була сонячна, а атмосфера весни просочувала разом із повітрям навіть легені. Моя лисиця біснувалася. Їй хотілося вирватися назовні і побігати лісом, я вже дуже давно не випускала її.

  Вдихнувши глибше повітря, я відчула, як життя знову почало наповнюватися фарбами, а в животі пурхали метелики. Швидше б вирішити всі проблеми і втекти з Адамом відзначати медовий місяць! Здається, я починаю сумувати за часом, коли увага Адама належала цілком мені, і витрачав він її, щоб підкорити мене. А тепер що? Не минуло й року, як його увага до мене стала зменшуватися!

Занурена у свої роздуми, я не помітила, як ноги принесли мене до дерева в парку, в якому ми вперше зустрілися з Адамом. Та що ж це таке!? Я ніколи не думала, що зможу повторити момент із сопливої мелодрами, де головна героїня в смутку і тузі приходить до місця "закоханих". Маячня. А власне, чому прямо таки маячня? Мною керувалася лисиця!

  Я заплющила очі і постаралася ні про що більше не думати. Сконцентрувалася на звуках. Поблизу нікого не було, що не сказано, мене тішило. Місто, безумовно, заповнене іншими надприродними істотами, але опинитися голою під час перевороту перед якимось перевертнем або вампіром, не дуже хотілося.

 Я відчула приємну ломоту в кістках, світ перевертався з ніг на голову, емоції вдаряли просто в голову...

Щойно лисиця нагострила вуха, у кущах почувся шелест. Це напружувало тварину дуже сильно, оскільки, хто б це не був, запаху від нього не виходило і це напружувало ще більше.

Лисиця озирнулася на всі боки, але так само не змогла нічого вловити. Лише в останній момент, у кутку недалеко від дерева, тварина зловила на собі бурштиновий погляд чиїхось очей.

Очі були знайомими, і в душі закралася радість передчуття.

"Невже він і справді, погнався за нею"?

"Зараз її вовк зловить її і вони знову будуть наодинці разом. Тільки він і вона".

Дівчина віддалася повному контролю лисиці, і спробувала наблизитися до вовка.

"Так-так! Це був Адам, її коханий Альфа, тільки чому від нього не виходило ніякого запаху"?

Чоловік наступав, а в мене всі думки разом попливли. Ось чому в заміжжі ти стаєш такою тупою? Чому я не можу втекти... втекти і побути на самоті. Він усе одно мені не вірить, а я відчуваю, що божеволію. Ось що, якщо я втечу, він побіжить за мною. Нам потрібно поговорити без зайвих очей, наодинці й не вдома. Навіть у стін є вуха. Правду кажуть, за білою смугою - слідує чорна.

"Ти зовсім дурна? Навіщо вибігла з дому в такий час?!" - почулося в мене в голові. От чорт, ну завжди він так!

"Який час? Коли тобі потрібна тиша, а мене ти зовсім не слухаєш?! Щоб я була поруч тільки тоді, коли тобі потрібно потрахатися?!"

"Що ти несеш, жінко!? Я справді зараз дуже зайнятий, і мені шкода, що ми не можемо знайти час для розмови, але я обіцяю вислухати тебе сьогодні ввечері"

Лисиця підняла голову і подивилася на свого вовка. А я всередині раділа. Ура! Ми зможемо поговорити, він мене вислухає.

"Чому мені не можна в такий час тікати в парк?"

"Свято сонця, ти повинна була знати. Городяни святкують день, коли вигнали більшість надприродних істот"

Я мигцем глянула на коханого, і зрозуміла, що він не жартує. По спині пробігся холодок. Так, жителі міста звикли бачити незвичайне, але ж не всі ж згодні жити з нами... і миритися з існуванням.

   Усе сплуталося. Поки мій мозок намагався відновити свою діяльність, Адам підійшов до мене ближче, і потерся вологим носом об мою шию. Брррр, так не чесно! Ось і про що ж, я повинна зараз думати?

Раптом чоловік різко відсторонився і втупився на кущі позаду мене. Не розуміючи, я обернулася і нічого не побачила, але зате почула чиїсь кроки, що дуже швидко наближалися...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно