Аліса Рей - Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей

– Яке? – питаю зацікавлено і тріпаю малюка за вушком. 

– Лакі! Гарно, правда? – нетерпляче питає. 

– Так, – киваю. – Бачу, ви вже подружилися. 

– Ну звісно! Він такий милий і сьогодні буде спати зі мною, – радісно заявляє Надя. – До речі, дядько Давид поїхав по корм та посуд для Лакі. Скоро у нього буде своя тарілка. 

– Круто! – кажу. 

– Надю, а як ти дивишся на те, щоб поїхати разом у місто? Поїмо піци,  зможеш пострибати на батутах, – подає ідею Артур.

– Класна ідея! – радіє дівчинка. – А Лакі ми з собою візьмемо?

– Не думаю, що нас пустять туди з собакою, – відповідає Артур. – Лакі почекає на тебе вдома. Добре?

– Ну добре, – не дуже охоче погоджується. – Я тоді переодягнусь швиденько – і поїдемо! 

Уже за кілька хвилин ми опиняємось у вітальні. Надя забирає Лакі з собою і біжить на другий поверх. Розумію, що треба їй допомогти з вибором сукні, і встаю, щоб піти слідом, але Артур мене зупиняє. Хапає за руку і тягне на себе. Мені ж нічого не залишається, як сісти йому на коліна.

– Що ти робиш? Надя може нас побачити, – шепочу йому в губи. 

– Я переглядав твій план будівлі, – спокійно заявляє. – Чесно кажучи, я вражений. 

– Сподіваюсь, що в хорошому сенсі, – усміхаюсь. 

– В хорошому, – відповідає. – У мене таке відчуття, що вся моя команда працює провально. 

– Я хотіла поговорити про це, – кажу серйозно. – Помилки в плануванні були зроблені з самого початку. Саме тому все неправильно. 

– Хочеш сказати, що хтось навмисне це зробив? – хмуриться Артур.

– У тебе цілий відділ проєктування і ніхто не зміг виправити помилки. Сам подумай, чому так, – знизую плечима.

– Я подумаю, – Артур цілує першим, і я одразу забуваю про проєкти. 

Бачу лише його, відчуваю лише його. І це все, що мені треба.

– Катю! – кричить з другого поверху Надя, і я одразу ж розриваю поцілунок і підводжусь на ноги. – Допоможи мені з сукнею!

– Біжу! – кричу і залишаю Артура у вітальні. Сама поспішаю в кімнату до дівчинки й, коли переступаю поріг, бачу на підлозі цілу купу одягу. – Що сталося?

– Я не змогла визначитися, – знизує плечима дівчинка, а Лакі вилізає з-під цієї ж купи та смішно стріпується. – Допоможеш?

Дістаю з шафи одну з найкращих її суконь, і Надя охоче її одягає. Заплітаю їй дві косички та допомагаю взути босоніжки. Коли повертаємось до Артура, він зацікавлено розглядає нас обох, а тоді підхоплює доньку на руки. 

– І коли ти виросла, Надійко? – питає якось засмучено.

– Я швидко росту! – гордо відповідає дівчинка. – Поїдемо вже? Хочу на батути!

Лакі залишаємо на Тетяну Павлівну, а самі прямуємо до автомобіля. Давид якраз повернувся і дістає з багажника велику упаковку корму і коробку з усім необхідним песику. 

Артур відчиняє для нас задні двері, і спочатку сідає Надя, а тоді вже я. Коли наші погляди перетинаються, приємне тепло розноситься судинами. 

Я дуже щаслива зараз. Навіть не знаю, як це пояснити. Мені страшно ц одночасно цікаво, як будуть розвиватися наші стосунки далі. 

Дорога в місто займає хвилин сорок. Коли проходимо у кафе, Надя одразу біжить до дитячої кімнати, а ми з Артуром залишаємось за столиком удвох. 

Поки чекаємо замовлення, вирішую з ним поговорити. Мене досі не відпускає тема з тендером і я не знаю, як сам Артур буде все це розгрібати.

– Якщо тобі знадобиться моя допомога, можеш тільки сказати, – кажу. 

– Ти й так добряче допомогла, Катю. Навіть не знаю, як тобі віддячити, – Артур накриває мою руку своєю, і це дуже приємно. Поруч з нами багато людей і діти кричать, адже це сімейний заклад, але ми на них зовсім не зважаємо. Я бачу Артура, а він бачить мене.

– Не треба нічого робити. Я готова допомагати, скільки буде потрібно, – відповідаю. 

– Це приємно. Роботи у мене дійсно багато. Треба встигнути переробити все за кілька днів і щоб Микитюк палки в колеса не вставляв, – хмуриться Артур.

– Микитюк? – здається, я вже десь чула це прізвище. – А хто це?

– Мій прямий конкурент, – цідить Артур. – Саме з ним я змагаюсь і дуже хочу перемогти. У Кирила Микитюка такий же бізнес, але працює він зазвичай не дуже чесно. Не здивуюсь, якщо у моєму офісі є його люди. 

Відкриваю рота, щоб повідомити Артуру цікаву інформацію, але одразу ж закриваю, тому що повертається Надя. Головне, не забути розповісти про зустріч з цим Микитюком в офісі. Артур має знати, що його ворог зовсім близько. 

Микитюк однозначно не просто так приїздив туди, і Артуру треба розібратися у причинах. 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно