Ясміна Лав - Одна ніч, Ясміна Лав

   Ранок почався так само чудово, як і пройшла минула ніч.
На подушці, поруч ,я знайшла букет яскраво-червоних троянд. А з-за дверей доносилися божественні запахи.

-Ти мене так розбалуєш ....
Я сказала, заходячи на кухню.

Чоловік наливав гарячу каву. Усміхнувшись, відклав чашку і підійшов упритул.

-Не встиг принести сніданок у ліжко... - біля самої шиї прошепотів Артур і торкнувся губами ключиці.

Внизу живота відразу спалахнуло бажання...
Особливо при згадці вчорашньої ночі.

-Йдемо снідати... - сказав він, цілуючи мене в губи.
     ***
Коли зі сніданком було покінчено, я згадала, що повинна йти на практику і подивилася на годинник.
Майже вісім. Знову спізнююся.

Артур, певне, вгадав мої думки, бо посміхнувся.

– Я відвезу тебе.

Довелося дорогою заїхати до гуртожитку, бо в піжамі йти не варіант. Та й телефон залишився в кімнаті вчора.

Швидко одягнувшись у спортивний костюм та футболку, схопивши сумочку та телефон біжу до машини Артура.

-Чого ти так поспішаєш? - запитує він, коли я застрибую на пасажирське сидіння.
-Якщо мене знову зловить Елеонора Сергіївна....
-Нічого не буде. Ти ж моя наречена.

І я не можу стримати посмішки...
Наречена.... Не можу повірити...

До готелю ми прибуваємо швидко.
Артур не дозволив мені заходити одній, хоч я й хотіла.
Взяв мене за руку, і ми увійшли разом.
Оля і Аня тут же подивилися запитливо на мене ... а я просто усміхнулася їм у відповідь.

По дорозі до ліфта ми зустріли ще кількох працівників готелю.
Ооо... Зараз весь персонал буде в курсі, як практикантка ходить за руку з власником готелю. 
Мене трохи напружує те, що почнуться плітки. Але .... Подивившись на прекрасного чоловіка поруч із собою, знаю точно - я це переживу.

-Я проведу тебе до самих дверей. - каже Артур.

У цей момент двері ліфта відчиняються і виходять Елеонора.
Ось же дідько... 
Тільки її не вистачало...

-Доброго ранку .... - жінка відразу дивиться на наші руки і кривитися.
-Левінська, ти знову спізнюєшся? - запитує вона, навіть незважаючи на Артура, що стоїть поруч.
-Вона не спізнюється. Я затримав свою наречену вранці. Винен. - каже Артур і цілує мене в щоку.

Очі Елеонори спалахують гнівом, а обличчя стає червоним як буряк.
Таке відчуття, що вона зараз вибухне.
Було б смішно, якби не було так страшно.

-Вітаю... - видавлює з себе жінка і йде.

Артур проводжає мене до кімнати відпочинку і цілує на прощання.

-Вибачте можна увійти? - стукаю і заходжу всередину.
-Здрастуйте, Алісо. Звичайно, сідайте. – каже наш новий куратор.

Не встигаю присісти, як двері за мною відчиняються і входить Елеонора.

-Левінська! - зло вимовляє вона.
- Тамара Арнольдівно, я заберу Алісу.

Адміністратор киває у відповідь і я йду до дверей. 
Виходжу в коридор і бачу як сяють очі в керуючої. Та вона ненавидить мене... Але ж я не відбирала Артура у неї.
Я ж не дура і не сліпа, розумію, що це саме через нього вона так поводиться.

-От документи. Відвезеш на цю адресу. - жінка всовує мені в руки чорну папку і листок з адресою.
-Їдь зараз, це терміново.

Договоривши, Елеонора йде, а я йду до виходу. 
Гаразд, відвезти, значить відвезти.

-Аліса ... - чую тихий голос, проходячи повз ресепшен.
Мене кличе Оля, і я підходжу до стійки.

-Що це було з Артуром Миколайовичем зранку? - запитує Аня.
-Нічого ...

Але по їх очах бачу, що вони вже все зрозуміли. І розповідаю правду.

-А ми то все думали, хто ж заарканить цього красеня? - сміються дівчата.
-Та тихіше ви ... Мені йти пора.
-Ти куди,? У тебе практика.
-Елеонора дала завдання.
-Тоді біжи, а то вона зла сьогодні як бестія...

А то я не знаю... 
Махаю на прощання і вибігаю надвір. Дивлюся на папірець з адресою та розумію, що зовсім не знаю, де це. Прийдеться брати таксі.

Впіймавши машину, сідаю і називаю адресу. Рушаємо з місця і мій настрій ще покращується.
Прекрасна погода, свіже повітря, і мені хочеться посміхатися всім навколо.

"Сумую за тобою"

Пишу повідомлення та відправляю Артуру. За кілька секунд надходить відповідь.

"І я за тобою. Дуже. Чекаю вечора."

Усміхаюся і відправляю сердечко.

Я кохаю його.
Настільки, що серце вистрибує коли він поруч і сумую до сліз, коли його немає.
Хочу завжди, щодня починати та закінчувати з ним. Прокидатися і засинати в його обіймах.

Дивлюся у вікно і раптом чую звук мобільного.
Мама.

-Привіт люба. Як ти,?
-Привіт, матусю. Все добре. Ви як? Як Дімка?
-Добре, з друзями пішов на двір. До школи проситись. Але Толя сказав лише за тиждень.
-Як у вас з Анатолієм Борисовичем,?
-Чудово, щоб не наврочити. Наче на десять років помолодшала за ці дні.

Яка ж я рада за маму. Ну ось, життя налагоджується.

-А як там Артур?
-Зробив мені пропозицію.
- Та ти що?! – вигукує мама.
-Боже мій, що ж ти так кричиш .... - сміюся в трубку.
-Пробач, люба .... Це я від радості.
-Так ,я зрозуміла....
-Я відразу побачила що це добрий і відповідальний чоловік. З ним ти будеш як за кам'яною стіною.
-Так, матусю.

-Дівчино, ми приїхали. – перебиває нашу розмову водій таксі.

-Вибач, мамо. У мене справа. Я ввечері тебе наберу.
-Добре Алісочка.

Кладу телефон у сумку та розплачуюся. Виходжу з машини і бачу не високу будівлю. Схоже на офіс. Тільки тут немає нікого.

Швидше за все адресу переплутали. Напевно Елеонора так мстить мені...
Сміюся і роблю кілька кроків до будівлі, оглядаю довкола.

-Ви Аліса? – чую чоловічий голос.

Дивлюся на всі боки, але нікого не видно. 
Навіть у далині ,жодної людини , що проходить повз. 
І мені трохи страшнувато.

-Так. Мене Елеонора Сергіївна надіслала. - кричу у бік будівлі.
-Документи принесла? - запитує голос.
-Так. - піднімаю папку над головою.