Фредерік Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

мов останній дурень, здавшись перед владою грошей. І навіть відкоркував їм пляшку «Дом рейнарта», немов служка якийсь. Сидів, наче той лантух з лайном, і супився в кутку, гладив спину хвойдам, що були коло мене. Сподівався, бач, викликати у ній ревнощі. Я знову став чужинцем, і особисто, і в суспільному плані, й Лєна дедалі безнадійніше забувала мене. Ніколи так чітко і виразно не відчував я, що час безповоротно спливає, бо Сергій стирав моє існування черговим слов’янським дотепом. На ній була декольтована сукенка тілесної барви, аж не знати було, де закінчується тканина, а де починається шкіра, і я аж нетямився від того. Я відчував, що мене охоплюють шалені ревнощі, наче я раптом усвідомив значення слова «забуття». Я вихилив декілька чарок «Путінки», сподіваючись, що горілка вплине на мене як наркоз. Ноги не слухалися мене від насилу стримуваного болю і холодної люті. Я усміхався, немов приголомшений боксер, що, попри удари, відмовляється визнати нокаут. Не падати ж мені було навколішки зі словами: «Лєночко, я кохаю тебе, ходімо відціля!» Страшенно шкодую зараз, що не вчинив цього, боявся, що мене виставлять на посміховисько. Ото вже кумедний страх видатися кумедним! Мені соромно було зізнатися в моєму коханні перед цими йолопами. Я гордував Лєною, я відкрито зневажав її, я не поважав її, щоб показати всім, що для мене вона ніщо (та лишившись із нею наодинці, я губився і тікав од неї, як ото Гете від Фредерики Бріон). Сергій ображав мене по російському, повторював «nе sluchaino» (тобто «не випадково»), його почет підтримував його, Лєна віддалялася від мене, зближалася з ним, я нічого не робив, щоб завадити цьому, а вона нічого не робила, щоб захистити мене. Він попровадив її у свій салон для оргій, де дівчата стояли навколішки з голими цицьками. Я заплющив очі, стримуючи сльози від люті, обернувся й пішов собі… Лєна гукнула мені вслід, чи не хочу я поїхати відціля. Я сказав: «На добраніч». Мені сумно було сумувати, Лєні сумувати подобалося. Нерозуміння поміж чоловіками й жінками росте, якщо вони не знають, чи кохають одне одного. Я не хотів, щоб вона помітила, як я потерпаю. У сучасних Вальмонів теж розбиті серця, тільки вони поміняли перуки на мобільні телефони з гарнітурою блютуз. Більше я не бачив її. У вікно мені видно було, як дівчата заламали їй рученята за спину і здирали з неї одяг, цілували її в язик, змушували вилизувати чоловіків згори донизу. Сергій командував, і вона покірно все виконувала. Я задкував, наглядаючи за тією сценою. Сподівався почути, як вона гукає мене на поміч, та вона вже розслабилася і здобувала задоволення. Може, вона й гукала мене, та я був надто далеко і не почув, лютий був я від того, що вона поїхала зі мною, ненавидів себе за боягузтво, мені хотілося, щоб вона згадала про мене і почала благати: «Октаве, забери мене відціля, що ми тут робимо?» Та моя дівчинка охоче пристала на ту гру, млосно заплющивши оченята і забувши про все. Та й не змогла б вона погукати мене, адже рот у неї був зайнятий. Може, їй подобалося, що нею командують. Може, мене взагалі ніколи не було. Ось останнє видиво, що стоїть мені увіччю: Лєна нагинається, облизуючи Сергієві пальці. В парку довкола будинку на водяній гладіні басейну плавали п’ятисотдоларові банкноти. Офіціанти ставали рачки, щоб зловити папірці, що застряли в пластмасових ґратках.

Достоєвський певен був, що краса порятує світ, — а якщо вона, навпаки, сплюндрує його? У фільмі «Nip/ tuck» Доктор Трой каже, що краса — це прокляття нашого світу (пораючи якусь шмату, якій він нап’яв на голову паперову торбину). Панотче мій, ця хвилина має величезну вагу. Як у «Злочині й карі», я можу натиснути кнопку, і тоді все вибухне, або ж вирішу не робити цього, та це рішення залежить не лише від мене, а й від тебе, і від Лєни, і, може, від Бога, якщо Він зверне на нас увагу. Якщо я натисну, то не буду єдиним винуватцем цього вибуху, це буде колективний злочин. Я за колективізацію злочинності. Я комуніст.

13

Не для мене вона. Дізнався я, чим скінчилася та вечірка. Всі так понапивалися, що почали дерти подушки. Випустивши гусячий пух, вони почали змащувати своїх дівок медом і обліплювати пухом. Оргія стала курником з людським обличчям. Здається, наступного дня слуги попросили підвищити їм платню. Вернися, Лєніне, вони подуріли!

Сергієві краса не потрібна, навіть гірше — він шукає новизну (як ото Казанова: «Новизна — тиран моєї душі»). Просто йому треба додати до переліку своїх мисливських трофеїв ще одне ім’я. Після того, як я пішов відтіля, Ідіот перестав допомагати мені. Він знає, що я йому вже не друг. Ці люди ненавидять тих, котрі надали їм послугу. Та нехай уже. Зате він навчив мене користуватися вибухівкою. Електричні дроти, підривний заряд, детонатори, якими керують з мобільника, ні, справді, я йому ще й як зобов’язаний. Уторопав? Якщо все злетить у повітря, то тільки завдяки йому. Він збирає вогнепальну зброю. У нього на дачі справжнісінька зброярня: «узі», гранати, базуки, тротил… Коли влада розподіляє державну власність, він постачає новим власникам усе необхідне для її захисту, у держави просто нема іншого виходу, якщо їй не хочеться, щоб заводи знову опинилися у руках повсталого народу. Того вечора, коли я знову втік і пішов у підпілля, я дещо прихопив у його зброярні й викрав «гаммер» з вибухівкою. Я поміняв Лєну на автомобіль, що гідний «Заплати за страх». Його вистарчить, щоб підірвати твій «дурнуватий каламар»!

Лєна зараз прийде… Я візьму її за руку і перепрошу, наче на поміч погукаю. Зрозумій мене, старче, я утнув непоправну помилку, бо повсякчас просив її тікати від мене, то вона так і вчинила! Гуляючи Літнім садом після нашої захопливо страшенної першої ночі, ми сіли на лаві під дубами, і тоді я вирішив хитріше до неї підступитися.

— Того дня, коли ти станеш моєю, я занудьгую, і ти дорого заплатиш за це.

— Та невже?

— Такий вже я є. Я кохатиму тебе, поки ти не покохаєш мене.

— Нащо стільки слів? Ви аж тремтите, заспокойтеся…

Вона пила пиво просто з пляшки, і нігті у неї були блакитні, мов зіниці.

— Лєно, якщо тобі неважко, не називай мене більше на «ви».

— Таж я не розмовляю французькою!

— Авжеж… Англійською «ти» і «ви» існують і не існують одночасно, як ото Шредингерова кицька.

— Чудернацький ви