Марі Керімей - Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей

Зайшла у простору залу та одразу пішла до бару, присіла на стілець та поглянула на молодого усміхненого хлопчину. 

— Мартіні! — Голосно промовила, бо в залі грала голосна музика і було погано чути. Бармен посміхнувся та простягнув мені мій напій. Я витягла звідти оливку та висушила його до дна, скривилась. — Повтори! 

Я не пам'ятаю уже скільки мені довелось випити за пів години, але алкоголь добряче стукнуло мені в голову. Стало так легко дихати і біль минула. Хотілося танцювати. Я вилізла на стійку з пілоном та почала спокусливо танцювати та вигинатись. На той момент мені здавалось, що то виглядало досить захоплююче. Чоловіки пожирали мене поглядом і мені це подобалось. Пілон став для мене рятівним кругом, від божевілля. 

Деякі чоловіки почали підходити. Кричати, аби я роздягалась, а мені, що шкода? Та ні звісно. 

Я потягнулась до блискавки позаду на сукні та повільно почала її розстібати. Спустила вниз бретелі та повільно почала спускати сукню, пританцьовуючи в такт музиці, поки сукня не опинилась на підлозі. Але не встигла я й до зали обернутись, як моє тіло накрила якась тканина. Хтось закинув мене на плечі, через що я опинилась над землею й мені залишалось тільки дивитися на чийсь зад, привабливий такий. Я чула як почали несхвально голосити гості, але мене несли в невідомому мені напрямку. Хоча ні! У відомому! До віп кімнати. Ох, мамочки! 
Я злякалась та почала вириватись, кричати та бити того негідника кулаками по спині. Догралась!? Молодець, Мелі!? Ти просто молодчина.