Белла Сніжна - Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна

- Млин!

- Щось не так? - Запитав він, заглядаючи в салон.

- Ми не туди приїхали. Я зараз не тут живу. Квартиру затопило, тимчасово у друзів. - Стало трохи соромно. Саму малість.

- Це ж добре. - Саша зачинив двері, і сам заліз.

- Говори адресу.

Сказала. Їхали в тиші.

- Хороші в тебе друзі. - хмикнув він. А я насторожилася.

- Попереджаю, я бідна! Як церковна миша. Квартирку що затопило я знімаю, а та куди їдемо дійсно друга. Обкрутити мене і залишити з носом не вийде! - я проводила пальцем перед обличчям у Саші. Він засміявся.

- А ти смішна. - взявши мене за руку, проникливо сказав він, дивлячись в очі.

Я дивлюся на нього, він на мене, а серце так: Тук! Тук! Тук! Він нахиляється для поцілунку. Переводжу погляд на його губи, відсуваючи від них. Можна подумати, що я боюся або ще що, але насправді шукаю герпес. У темряві погано видно було, але в таксі світло, і можна побачити навіть те що замазане тоналкою. Ніяких вад. Дуже красиві рожеві губи, в міру пухкі, вигнуті в напівпосмішці, і вони все ближче!

- Моя зупинка! - крикнула я таксистові.

Той слухняно зупинився. Я майже лежу на задньому сидінні. Яка ганьба! 

- До вашого будинку ще п'ять хвилин. Вас висадити тут? - І дивиться на Сашу. Шовініст, блін!

Той відсунувся, допоміг мені сісти рівно.

- Ми їдемо далі. - відповів Саша.

 Їхали в тиші. Мені стало соромно. Завтра буде ще гірше. Добре, що ми більше не зустрінемося.

- Прощай. - сказала Саші.

- Спасибі. Гарного вечора. - таксисту.

Вийшла з машини і пішла додому.

- Так просто підеш? - нагнав мене голос Сашка через пару кроків. 

Він вийшов з машини і дивиться на мене.

- Хочеш потиснути руку на прощання? - запитала я.

- Віддаю перевагу поцілунку. - набрала в груди побільше повітря, щоб розповісти які поцілунки йому світять найближчим часом і з чим.

- Але сьогодні буде достатньо твого номера телефону.

Я застигла. Ну звичайно! Номер телефону йому дай. А може ще номер картки? Повернулася, щоб піти. Потім згадала картку про яку говорив Рома. І чорт мене смикнув обернутися. Підійшла до Саші. Дістала свій телефон з сумки і простягнула йому.

- Бери! Точніше пиши. - і він написав.

Послав з мого телефону собі виклик, зберіг контакт, підписав себе в моєму телефоні.

- Побачимося. - поки я не втекла, він поцілував мене в щічку, сів у таксі і поїхав.

Навіть пендаля йому не даси. У-у-у! Паразит. Але який милий. Посміхнулася. У квартиру повернулася все з тієї ж посмішкою. Було тихо і темно. Рома, напевно, вже спить. Потрібно вести себе тихіше. Але сьогодні все було проти мене. Сумочка пролетіла повз тумби. Ключі не хотіли вішатися, і я число по людськи їх розумію! Або це гачок не хотів знаходиться в темряві. А може Рома перечепив його, поки мене не було? Але ні, п'ять хвилин пошуку і мета досягнута. Залишилося найпростіше туфлі. Але чорт! Хто смикнув мене одягнути з застібками?! Поки я стояла, вигинаючись усіма можливими ракурсами намагаючись їх зняти, сталося дві речі. Світло загорілося, я порвала застібку, і впала. Так, це вже три. Ганьба мені як бухгалтеру! Але у мене є виправдання. Я п'яненька. Захихотіла. Подивилася на вмикач.

- Вітання. - сказав Ромі.

 Той стояв, склавши руки на грудях. Поруч з ним сидів Піратик, помахуючи невдоволено хвостом. І погляд у обох такий, який звинувачує!

- І де ти шлялася? - запитав Рома.

Дякую що не кіт!

- Ти час бачила? - знову Рома.

- Ніа. - сказала чисту правду.

- А якби подзвонив мені, знав би де я була.

Сказала майже спокійно. Але ж так і не подзвонив!

- Я тобі пару фото есемескою відправила, можеш подивитися, раптом і клуб дізнаєшся. А то я якщо чесно не в курсі як він називається.

- У мене телефон вкрали. Вирішив завтра купити новий і відновити номер. Твій номер я не знаю. 

- В такому разі чому до мене претензії?

- Чотири ранку. Ти пішла о дев'ятій вечора. Де ти вешталась?!

- А тобі яка різниця? Я не маленька і для тебе ніхто, щоб звітувати перед тобою.

- Поки ти живеш в моєму домі, ти повинна звітувати. Я відповідаю за тебе!

- Та ну?! Перед ким тримаєш відповідь? - намагаючись встати, запитала я.

Рома подивився на мої потуги. Підійшов, підняв на руки і відніс в мою кімнату. У мене не залишилося сил чинити опір, та й не хочеться. В обіймах тепло, руки у Роми ніжні. Він поклав мене на ліжко, допоміг зняти плаття, укрив.

- Вранці поговоримо. - Сказав він йдучи.

А я що? Я не проти.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно