Андраш Беркеші - Списоносці

заявив, що я можу вибирати одне з двох: або повернутися додому, — а це, на його думку, рівнозначно десяти рокам тюрми, — або відмовитися виконувати їхні завдання і, таким чином, позбавити себе засобів до життя, бо мене ніде не візьмуть на роботу. Я й досі бачу його підступний оскал. Я знала, що він виконає свої погрози, і ненавиділа його. А втім, не тільки ненавиділа, в той же час і…. любила…

— Ми відхилились од теми, — сказав Коронді, помітивши, що дівчина хвилюється. — Суть справи в тому, що вам у 1949 році під час зустрічі на кордоні Ковачоці передав матеріали, які ледве вмістились у два портфелі. Куди ви їх повезли?

— У Відень і передала Жолту.

— Вас використали у цьому завданні для того, щоб остаточно скомпрометувати?

— Так.

— Отже, Ковачоці — це «Піка». Яке ж завдання має його група?

— «Піка» — це військовий канал, його група повинна просочитися в угорські збройні сили.

— Ну і як група виконує своє завдання?

— До 1956 року цією групою були дуже задоволені. Але її члени під час контрреволюційних подій скомпрометували себе. Вони були менш обережними, ніж Ковачоці. Після 1956 року деяких з них перевели в запас, а були й такі, що провалились. Тоді всю групу реорганізували. Теперішня діяльність «Піка» не має такого значення, як раніше. Отже, треба знайти і тих, які тепер у запасі, бо рано чи пізно з ними теж буде налагоджено зв'язок.

— Звичайно.

— Особливу увагу треба звернути на одного з членів групи, який і досі є кадровим офіцером.

— На Чете?

— Так, на Чете. Він передавав багато матеріалів.

— Розумію. Ходімо далі. Ви не стомились?

— Та що ви, — посміхнулась Марія і запалила сигарету. — Далі йде резидентура — «Ваці». Керівник її — інженер Міклош Сивош. Він діє в металургійній і машинобудівній промисловості. Має окремого радиста, але імені його я не знаю. Завдання цієї групи — проникнути у важку промисловість. Вона складається з технічних спеціалістів. А кличку «Ваці» група дістала тому, що Сивош мав сісти в тюрму десь у місті Вац.

— Він насправді попаде туди. Але звідки ви узнали про це наперед?

— Бо він мав потрапити в тюрму набагато раніше. Гадаю, це було б значно краще для нього.

— Чому?

— Сивоша завербували насильно. Він зробив велику розтрату. Про це довідався один з тутешніх агентів Гелена, і злочин було зафіксовано. Коли розтрачена сума перетворилась у родинну віллу в Рожадомбі, Сивошу були пред'явлені докази.

— Хто завербував його?

— Коли ми з Жолтом тікали з Угорщини, до кордону нас підвезли на дипломатичній машині. Шофер, з яким я тоді не розмовляла, на мою думку, був не простим шофером. Пізніше я зустрілася з ним у Швейцарії і пересвідчилась, що він — активний дипломат великої західної держави, його прізвище знайдете в моїх записах. Цей «дипломат» завербував Сивоша і протягом багатьох місяців інструктував його.

— Я знаю ім'я цього «дипломата», — сказав Коронді. — Вже кілька років, як його немає в нашій країні.

— Після залучення і підготовки Сивоша та інших «дипломата» відкликали, щоб він не скомпрометував себе. Тепер він розгортає активну «дипломатичну» діяльність в арабських країнах.

— Отже, ви з цієї групи знаєте двох?

— Так, проте нічого не знаю про їх діяльність. Я чула лише їх прізвища.

— Далі.

— Дев'ята група — це осередок «Германікус». Тут зібрано мерзенних, небезпечних людей. «Германікусом» керує Фрідьєш Легнер. Дуже огидний тип!

— Ви знаєте його особисто?

— Так. Про обставини розповім потім.

— Що це за людина?

— На вигляд малопомітний, сірий, тихий чоловік. Приватний власник. Працює сам у своїй майстерні, ремонтує авторучки. Варто було б обшукати його майстерню і підвал.

— Яке завдання має ця група?

— Легнер пройшов спеціальну науку підривника, а групу організували для проведення різних саботажів.

— З яких людей складається ця команда диверсантів?

— Я не знаю всіх членів групи. Крім резидента, можу назвати ще ім'я Петера Вайни. Цілком певна, що в них є вибухівка. Де вона зберігається, не знаю.

— Про це нам згодом скаже Легнер.

— По-моєму, не так уже й легко буде примусити його говорити. Я знаю Легнера як людину злу, підступну, відчайдушну.

— Коли і як його завербували?

— В 1949 році в Мюнхені. Родичі Легнера — німці, живуть у Німецькій Федеративній Республіці. Чоловік сестри його дружини, старший лейтенант Ервін Гіслер, офіцер бундесверу, влітку сорок дев'ятого року звів Легнера, коли той гостював у своїх родичів, з Жолтом Райнаї. З того часу Легнер вже двічі був у Західній Німеччині, про це легко дізнатися у паспортному столі. Під час війни Легнер був членом «Фольксбунда». До речі, він — запеклий антибільшовик.

— Тільки-но ви згадували, що Легнер викликає у вас почуття огиди. Чи є у вас на це я'кась особлива причина?

— Так, причин для цього досить…

— Ви знаєте його особисто?

— Так.

— При яких обставинах відбулося ваше знайомство?

— Через нього мене вперше побив Жолт Райнаї. Слід було б розповісти про цей випадок, хоч мені дуже важко говорити на цю тему. Легнер не байдужий до жінок. Коли в Мюнхені в 1949 році його вербували, мені запропонували стати його коханкою.

— Чому?

— Щоб ще більше привернути його до нас. Для цього обрали мене.

— І ви тоді протестували?…

— Так.

— Що ви знаєте ще про цю групу?

— Лише те, що в них немає окремого радиста. Легнер сам приймає передачі.

— І ще?

— Більше нічого.

— Якщо ви не стомились, розповідайте далі.

— Ні… ні… я не стомилась. — Марія ніяково посміхнулась і нервово клацнула запальничкою. — Ви