Андраш Беркеші - Списоносці

— Так. На чолі кожної з них стоїть досвідчений резидент. Справжні їхні імена і клички я теж вказала.

— Розумію. Скільки чоловік входить до такої резидентури?

— Спочатку планувались тричленні групи, але досвідчених керівників, резидентів, мало, і тепер групи складаються переважно з п'яти-шести осіб. Але є й такі, в яких діє дві особи.

— Члени резидентур знають один одного?

— Ні, знає тільки керівник і в окремих випадках його заступник.

— Заступник?

— Як правило, кожна група має ще й одного радиста, який також виконує обов'язки заступника.

— Як правило?

— Так, тому що в кожній групі повинен бути ще й радист. А їх насправді нема, бо для підготовки радистів потрібен довший час. У багатьох групах резиденти є заразом і радистами. В такому випадку вони не мають заступників.

— А рація?

— Кожна група має короткохвильовий передавач і приймач. Крім того…

— Хвилиночку, дозвольте повернутися ще до особового складу резидентур. Я помітив з ваших записок, що ви не знаєте всіх імен.

— Резидентів знаю всіх, деяких навіть особисто. Але всіх членів груп на ім'я не знаю. Кого знаю, про тих написала. Гадаю, що, маючи такі дані, вам неважко буде знайти й інших.

— Я теж так думаю, — посміхнувся Коронді.

— Щодо радіозв'язку, то тепер існує лише односторонній зв'язок: звідти сюди передають інструкції, але звідси нічого не передається.

— Це й зрозуміло. Адже передачу можна запеленгувати і таким чином викрити групу.

— Саме так. Отже, передачі вони приберігають на випадок війни чи інших незвичайних подій.

— Розумію. Мене турбує тільки одне. Після вашого таємничого зникнення було вжито негайних заходів, піднято тривогу.

— Навряд. Передача провадиться в наперед визначений час. У середу і в четвер до ночі ви можете спокійно працювати.

— Чому?

— А тому, що передачі провадяться в Бретанню середу і четвер щомісяця о двадцять четвертій годині. Ви можете їх прослухати. Я назвала в своїх записах позивні і довжину хвиль.

— Бачу, — Коронді надів окуляри. — Але як узнати, коли кому що передається?

— Окремі групи позначаються цифрами. Цифри мають і інше значення — до цього я ще повернусь. Саме за допомогою цифр можна довідатись, для кого і коли ведеться передача. Для груп під номером п'ять, сім і дев'ять — у середу, а для шостої, восьмої і десятої інструкції передаються в четвер опівночі. Повторюю, останньої середи і четверга щомісяця.

— Розумію, це ясно. Якими ж цифрами позначені групи?

— Диктую: «Піка» — п'ятий номер, «Ваці» — сьомий, «Германікус» — дев'ятий, «Туран» — шостий, «Горнаді» — восьмий і «Колесо» — десятий.

Коронді старанно занотовував.

— Це, безумовно, клички?

— Так, але в записках я назвала і справжні імена резидентів.

— Це важливо.

— Звичайно передачі провадяться за азбукою Морзе, які тут, у Будапешті, розшифровуються з допомогою ключів.

— Так. До цього ми ще повернемось. Починаймо з «Піки».

— «Піка» — це Ференц Ковачоці, немолода людина, старий списоносець. Був кадровим офіцером, здається, капітаном. Його залучено в організацію ще до 1945 року. В 1944 році він, за наказом керівництва, нібито як учасник опору, перейшов за Тисою до росіян і після 1945 року навіть служив в армії рік чи два. Демобілізувавшись, Кавачоці перекваліфікувався на токаря. Відтоді працює робітником на Угорському механічному комбінаті. На роботі його дуже люблять, поважають. Він працює старанно, бере активну участь у громадському житті. Ніколи не висловлюється ворожо або осудливо. Навіть у жовтні 1956 року не поспішав скинути маску, а, як дисциплінований солдат, чекав вказівок. Добрий політик, бо передбачав, що події можуть розгорнутися не так, як того хотілося б. А тому він відкрито не діяв навіть під час контрреволюційного заколоту і сидить міцно на своєму місці й досі.

— Які завдання поставлено перед ним?

— Насамперед хочу звернути вашу увагу на те…. що він є і резидент, і радист. Не має заступника.

— Після війни від кого він дістав вказівку поновити роботу?

— Після війни з ним від імені свого батька зв'язався Жолт Райнаї. Між іншим, я Ковачоці теж знаю, навіть особисто.

— Звідки?

— Ще в 1949 році — це було моїм першим «бойовим» завданням — мене доставили на австрійсько-угорський кордон, і я в умовленому місці зустрілася з Ковачоці.

— Для чого?

— Я повинна була взяти в нього матеріали, які ледве вмістились у два величезні портфелі.

— Хто підготував ту операцію?

— Жолт, а Артур. Беліцаї привів Ковачоці в умовлене місце — на узлісся, де я вже чекала їх.

— Хто такий Беліцаї?

— Це той самий, що переправив нас з Жолтом через кордон.

— Де він тепер?

— Не знаю. З того часу я не бачила його. Списоносці звали його «воротарем» кордону. Куркуль, а виглядав наче якийсь джентльмен.

— Словом, декласувався, — зауважив Коронді.

— Востаннє я чула про нього перед заколотом. Якось Жолт сміючись розповідав, що Артур став передовиком у кооперативі. Якщо після п'ятдесят шостого не втік, то й тепер можете знайти його в одному з прикордонних кооперативів.

— Гаразд, потім перевіримо. Але поясніть, будь ласка, чому саме вам доручили цю зустріч з Ковачоці на кордоні. Я ніяк не второпаю.

— Тоді я про це не думала. Моїми вчинками керували жадоба до пригод і псевдопатріотичні почуття. Згодом я все зрозуміла. Я мимоволі стала їхньою співучасницею, бо, перейшовши нелегально кордон, зрадила Угорську Народну Республіку. Так вони мене остаточно скомпрометували, прив'язали до себе. Шляху назад не було. Але про це я тоді ще не думала. Тільки пізніше, коли я вже почала краще орієнтуватися в обстановці, коли посипались завдання, коли упала триколірна завіса, коли мене здушила підлість Жолта, стало все ясно. Даремні були мої надії. Жолт