Микола Смоленчук - Смутна доба

— Полковник давно на Січі!

Про роботи в печері Ілляш говорити не хотів, та Васка знала дещо й сама. Чула від козаків, котрі вічно товклися у батька, що Сагайдачний піде-таки у морський похід. Спорядок до походу козаки збирають з минулого року у дальніх печерах — туди ні воєвода, ні магістрат доступу не мають.

Схили урочища щедро поросли весняними квітами, розливалися у травах усіма барвами, дівчата закохалися в них, та сьогодні до квітів їх не тягнуло. Від свого батька Томила, правої руки Сагайдачного, Васка ненароком почула, що багато козаків, а відтак і Ілляш, незабаром покинуть Київ надовго. Чи повернуться всі, похід на турка — не прогулянка по Дніпру!

Козацький морський похід непокоїв багатьох. Заворушилися в місті ляхи, особливо шляхетний стан: щось затівають, мабуть, протидіятимуть походові.

— Неспокійно стало у Києві. Магістрат, як вулик, жовнірів пригнали з Житомира, Начебто своїх мало. Боюсь за вас, Ілляше!

Доля поділяла тривогу подруги, та козак сміявся з їхніх страхів.

Біля Троїцької надвратної брами, коли піднялися до Печерська, знову побачили огрядного Томила та кількох старшин, прощалися з архімандритом Плетенецьким. Коло брами козачки тримали осідланих коней, Ілляш притишив ходу, не хотів попадатися на очі старшині. Не відповів би чому, просто не любив крутитись коло начальства.

Так думала Васка, знаючи вдачу козака. Але вона помилялась.

— Перечекаємо трохи тут. Власне, я вас проводжаю, мушу залишатись тут ночувати. Такий наказ...

До Верхнього міста дівчата поверталися самі. Садиба обозного неподалік Софії, з боку узвозу. Така ж, як у Сагайдачного, якщо не більша.

— До наступної зустрічі! — поцілувалися.

Не підозрювали, що зустріч прийде так швидко. Доля була вдома до приходу Таранухи. Повернувся той стривожений, навіть вечеря не йшла до рота.

— Що з тобою, Тимоше? — дивувалася Лешка.

— Як би тобі пояснити?! Конашевич пішов всупереч волі короля, готуючи морський похід. Про похід уже дізналися в Кракові, щойно прибув королівський гонець. Боюсь, що воєвода, при усій його прихильності до Сагайдачного, змушений буде, як вони кажуть, чинити акцію проти реєстрового війська.

— Що він може йому зробити?!

— Що задумали. Наказано спалити човни, що стоять на пристані і по берегах. А в Сагайдачного на Почайні цілий флот.

Доля навіть кінця не дослухала, теж поклала ложку на стіл.

— Не хочу їсти і я!

— Та що з вами сьогодні? — аж руками сплеснула Лешка.

Дівчина того не чула. Гайнула через перелаз і до Верхнього міста. Ворота там внутрішні, вночі не закриваються, але — поспішала.

Урвалася до двору Томилів, мов навіжена. Двірські її добре знали, вивели на Васку.

— На Замковій горі одержано наказ палити козацькі човни на Почайні. І по всьому березі. Може, знають те реєстровці, а може, ні. Треба попередити їх, щоб ховали човни. На Либідь чи на той берег!

Васка навіть не відповіла, кинулася до батькових покоїв. Не виявивши його, враз опинилася коло стайні.

— Коня, швидше коня! — крикнула до приміщення, одягаючи на ходу кохтину.

Мить, і кінський тупіт уже линув з вулиці, вбік печерської сторони.

Вранці Доля бачила їх, жовнірів, житомирських і київських, що спускалися з узвозу і скакали до пристані. Згодом там з'явився дим, сховав покрівлі будівель, заволік низи Подолу пасмами, чорними, як її туга за Левком.

Дівчина здивувалася, де взявся дим, адже козаки були попереджені. Не знала, як вони поступили, але вірила, що викрутились.

Усе видавалось йому сном, нереальністю. Ілляш загубив лік дням, заповненим несамовитим веслуванням, нудним відсиджуванням у плавнях незнайомих річок, втечам від турецьких військових суден, добре примітних з низькобортних козацьких чайок. Навіть вночі вони рідко спали, особливо коли досягли турецьких берегів.

— Ніколи не думав, брате, що її, води, стільки зібрано в одному місці. Котрий день, пливеш, і все вода, вода...

Ілляш засміявся, хоч і його вражала та обставина.

— Почекай, скоро буде вогонь! — відповів напарнику по веслах.

Сагайдачний незворушно стояв на носі першої чайки, наче кам'яна баба на степовій могилі, такий же кремезний і незворушний. Міг не міняти пози цілими днями, обстежуючи пустельні береги та неміряні морські обшири. За головною чайкою до півсотні