Жоржі Амаду - Капітани піску

також до завжди смутних Кангасейро й Тички, і не про братерський погляд, який вона кидала на Жоана Здоровила, Безногого, Кота, на нього самого. Йому хотілося, щоб вона вділила йому один із поглядів, які вона звертала на Педро Кулю, коли бачила, як той тікав від поліції або від чоловіка, що кричав на порозі крамниці:

— Злодій! Злодій! Мене обікрали!..

Такі погляди вона мала лише для Педро Кулі, але той зовсім не помічав їх.

Професор слухав, як її вихваляє Жоан Здоровило, але не всміхався.

Того вечора Педро Куля вернувся на склад з розпухлим оком і синцем. Він побився з Езекіелом, отаманом іншої банди малолітніх злодюжок і жебраків, банди куди меншої, ніж зграя капітанів піску, та й організованої значно гірше. Езекіел ішов назустріч йому з трьома хлопцями. Серед них був і той, кого капітани піску вигнали за крадіжку в товариша. Педро Куля щойно залишив Дору й Зе Фуїнью під горою Табоака, звелівши їм вернутися на склад. Жоан Здоровило теж був зайнятий і не міг провести Дору. Спершу Педро Куля думав сам відвести її, щоб їй не довелося брести самій через піщане узбережжя. Але було ще досить видно, і тому навряд щоб її зміг зачепити по дорозі якийсь негр. Крім того, Педро поспішав до Гонсалеса по гроші, які той був винен зграї за вкрадені в багатого араба золоті речі.

Чимчикуючи до Гонсалеса, Педро Куля думав про Дору. Про її золотаве волосся, що спадало шовковою хвилею на плечі, про блакитні очі. Вона гарнішала просто на очах, ставала все більше схожою на наречену. Наречена… Він не міг навіть подумати про це. Він не хотів, щоб його товариші думали, ніби він має право займати її. Якби він сказав Дорі, що вона для нього як наречена, кожен хлопчак з їхньої ватаги міг би вважати за своє право сказати їй те саме. І тоді не буде ні закону, ні права серед капітанів піску. А він, Педро Куля, як-не-як ватажок.

За цими думками він не помітив, коли наткнувся на Езекіела та його дружків. Уся четвірка зупинилася перед ним. Езекіел, довготелесий мулат, тримав у зубах недокурок сигари.

— Ти що, сліпий? — гарикнув Езекіел на Педро. — Не бачиш, куди прешся?

— Чого тобі треба?

Той, хто раніше був серед капітанів піску, запитав:

— Як там поживають твої мазурики?

— Ти ще не забув, як там тобі начистили чайник? Дивись мені, шануйся.

Хлопчак заскреготав зубами й шарпнувся вперед. Але Езекіел зупинив його жестом.

— Днями я зроблю до вас візит, — заявив він Педро Кулі,

— Це ж навіщо?

— Подейкують, ви завели собі маленьку бродяжку на весь гурт.

— Ану заткнись, вилупку!

Від удару Езекіел упав, як підкошений. Але вся трійця наскочила на Педро Кулю. Езекіел поцілив ногою в обличчя Педро. Той, хто був у ватазі капітанів піску, заверещав:

— Держіть його добре! — і вдарив Педро в зуби. Езекіел дав збитому з ніг Кулі ще два штурхани в обличчя.

— Знай, що твій хазяїн я, я!

— Вчотирьох… — почав був Педро Куля, але новий удар змусив його замовкнути.

З'явився стражник, і хлопці сипонули врозтіч. Педро Куля підібрав берет, по обличчю йому котилися сльози злості впереміш із кров'ю. Він посварився кулаком навздогін Езекіелові та його дружкам.

Стражник сказав:

— Ану геть звідси, шмаркачу. Гайда, а то запроторю за грати.

Педро Куля сплюнув кров'ю й поволі побрів схилом. Він уже не думав про гроші Гонсалеса. «Вчотирьох проти одного», — бурмотів він собі під носа, леліючи думку про помсту.

У складі була Дора із сплячим братиком. Останнє проміння сонця проникало крізь покрівлю, затоплюючи приміщення примарним світлом. Дора побачила Педро Кулю й підійшла до нього.

— Одержав гроші?

Але тут вона помітила запухле око ватажка, розквашену губу:

— Що сталося, брате?

— Езекіел і ще троє. Вчотирьох на одного…

— Це він так понівечив тебе?

— Коли ж їх було четверо! До того ж вони заскочили мене зненацька. Я ще, дурний, думав, що Езекіел здатний на чесний поєдинок. А вони вчотирьох.

Вона посадила його, це було в кутку Тички, принесла води й промила його рани. Педро обмірковував, як помститися.

— Ми їх добре провчимо, — підтримала Дора.

Педро всміхнувся.

— Ти теж підеш?

— Ще б пак!

Вона обмивала йому вуста, нахилившись над ним. Обличчя її було зовсім близько від лиця Кулі, а її золотаве волосся переплутувалося з його чубом.

— Через що побилися?

— Та просто так.

— Признайся…

— Він бовкнув дещо…

— Це через мене? — здогадалася Дора.

Він мовчки кивнув. Тоді вона наблизила свої губи до Кулевих, поцілувала його і втекла. Він кинувся за нею, вона ухилялася, не даючи себе зловити.

Почали приходити інші підлітки. Дора здалеку всміхалася Педро Кулі. В її усмішці не було ніякого лукавства. Але це не був погляд сестри, яким вона дивилася на інших. Це був боязкий погляд нареченої. Обоє вони ще не знали, що це любов. Цього безмісячного вечора на старому складі колоніальних часів знову розігрувалася романтична пригода двох закоханих сердець. Вона сміялася й опускала очі. Іноді, думаючи, що так повинні поводитися закохані, вона підморгувала. Серце її так і тріпотіло. Вона не знала, що це любов.

Потім зійшов місяць і розсіяв по складу своє жовтаве світло. Педро Куля ліг на піску і навіть із заплющеними очима бачив Дору. Він почув, як вона підійшла й лягла поруч із ним.

— Тепер ти моя наречена, — озвався він. — Прийде день, і ми поберемося.

Він сказав ці слова, не розплющуючи очей. Вона відгукнулася:

— Ти мій наречений.

І хоч обоє вони не знали, що таке любов, але відчували, що це почуття прекрасне.

Коли прийшли Безногий і Жоан Здоровило, Педро Куля підвівся і зібрав усіх. Вони рушили до свічки Професора. Дора пішла й собі і вмостилася між Жоаном Здоровилом та Гульвісою.

Закурюючи сигарету, Гульвіса сказав Дорі:

— Я розучую чудову самбу. Шукаю собі гітару, сестро.

— Ти справді добре граєш, братику.

— Іноді не без успіху.

Педро Куля урвав їхню балачку. Вони дивилися на його роз'юшену губу, на припухле око. Він розповів про все, що сталося.

— Четверо проти одного…

— Треба їх провчити, — заявив Безногий. — Цього ми їм не подаруємо.

Розробили план. Близько півночі тридцять душ вийшли зі складу. Езекіелова ватага ночувала в районі Дров'яного порту під перекинутими баркасами і містками. Дора, прихопивши з собою ножа, пішла разом із Педро Кулею.

Безногий, побачивши її, кинув:

— Справжнісінька Роза Палмейран[17].

Ніколи не було жінки, сміливішої за Розу Палмейран. Вона билася з шістьма жандармами. Її історію знає в порту