Жоржі Амаду - Капітани піску

У центрі роману всесвітньовідомого бразільського письменника Жоржі Амаду життя бездомних підлітків, які оселилися в руїнах колишнього складу на закинутому піщаному побережжі біля Ріо-де-Жанейро.
Вони стали загрозою для спокою міста, і міські власті намагаються розігнати цю своєрідну комуну, де панував суворий закон справедливості й рівності. По-різному складаються долі цих безпритульних, але більшість із них, підрісши, включаються в політичну боротьбу, яку веде бразільський народ за свою свободу.

Жоржі Амаду

КАПІТАНИ ПІСКУ

Перекладено за виданням: Jorge Amado, Capitaes da Areia. Sao Paulo, Martins. 1973

ПЕРЕДМОВА

Переклад роману Жоржі Амаду «Капітани піску» знайомить радянського читача з однією з найважчих сторін бразільського життя. У період, описаний автором, бразільський народ жив в умовах поліцейського терору, що настав після поразки антифашистського і національно-визвольного повстання, коли вперше в нашій країні патріоти на чолі з комуністами зробили спробу «штурму неба» і їх безжально придушили сили капіталістичного «порядку». Поліцейський терор розчистив шлях до реакційного державного перевороту, що привів країну до так званої «нової держави» Жетуліо Варгаса. «Того року, коли всім було заборонено говорити, — пише Жоржі Амаду в епілозі цього роману, — того року, який став суцільною ніччю терору, ці газети[1], єдині вуста, які говорили правду, поставили вимогу про свободу для Педро Кулі, лідера свого класу, який перебував у концтаборі».

Педро Куля, герой «Капітанів піску», ватажок групи безпритульних дітей і підлітків у столиці штату Баїя, зумів стати лідером робітничого класу.

«Ватажок капітанів піску Педро Куля, — пише Жоржі Амаду, — ніколи не знав матері, батько його помер від рани. У свої п'ятнадцять років Педро знає всі вулиці, всі провулки Баїї, всі магазини, крамниці й кафе».

Гнітючу картину безпритульності дітей Жоржі Амаду й зображує в своєму романі.

Переважна частина безпритульних дітей, неписьменних, без певної професії, вливається у пролетарську масу, яку найбільше експлуатують, якщо, живучи в злиднях, не стають люмпен-пролетарями. А найсильніші фізично нерідко стають на шлях злочину.

Нерозв'язність цієї серйозної соціальної проблеми безпритульності, проблеми, що існує не лише в Бразілії, але і у всьому капіталістичному світі, є однією з виразок капіталізму, яку в Латинській Америці змогли ліквідувати лише на Кубі, де безпритульність зникла разом з неписьменністю, жебрацтвом і проституцією. Основні причини злиденності, відсталості і неосвіченості народу Бразілії були вже півстоліття тому вказані бразільськими комуністами — вони містяться в системі латифундій, монополії володіння землею обмеженою меншістю і в імперіалістичному гнобленні країни. Вже 12 років минуло з часу реакційного державного перевороту, коли в ім'я боротьби проти «комуністичної загрози», захисту «демократії» в Бразілії запанувала реакційна військова диктатура, що еволюціонувала у зв'язку із зростаючим опором трудящих аж до усталення нинішнього військово-фашистського режиму в країні, де, як констатується у Заяві XXV з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, «безслідно зникають у в'язницях діячі компартії і демократичної опозиції». Між тим за дванадцять років диктатури жодна з основних проблем нації не була вирішена, незважаючи на розрекламоване «бразільське диво». І в цьому розумінні проблеми, які ставляться в романі, залишаються актуальними.

Однак бразільський народ на чолі зі своїм мужнім робітничим класом і своєю авангардною політичною партією продовжує боротьбу. Озброєні науковим вченням пролетаріату — марксизмом-ленінізмом, бразільські комуністи знають, що перемога буде за бразільським народом і що тоді в цієї ж дітвори й молоді, нині безпритульної, але водночас патріотичної, розумної, сміливої і мужньої, виникне велика і непереможна сила, яка створить соціалістичну Бразілію.

Це саме те, що дає зрозуміти Жоржі Амаду в своєму чудовому романі — живому, веселому, глибоко реалістичному, бо в ньому відбиті всі кращі якості бразільського народу.

Луїс Карлос ПРЕСТЕС,

Генеральний секретар Бразільської комуністичної партії.

Листи до редакції

ЗЛОЧИННА МОЛОДЬ

Зловісні пригоди «капітанів піску». — Місто спустошується підлітками, що живуть з крадіжок, — бажано, щоб суддя у справах неповнолітніх і начальник поліції звернули на це увагу — вчора відбувся ще один напад.

«Вже кілька разів наша газета, що покликана представляти настрої та уподобання баїянських громадян, виступала з приводу злочинних дій «капітанів піску». Під цією назвою відома група неповнолітніх напасників і злодюг, які порушують спокій у нашому місті. Ця молодь, яка так рано стала на темний шлях злочину, не має постійного місця проживання, або ж до цього часу воно не було виявлене. Так само досі не викрито, де переховують вони здобич після своїх щоденних нападів, що вимагає негайного втручання судді в справах неповнолітніх та начальника поліції.

Банда живе з крадіжок і складається, наскільки нам відомо, приблизно із 100 підлітків різного віку від восьми до шістнадцяти років. Тому, що країна не виявляє надто сильних християнських почуттів до ближніх, ці діти вже в такому юному віці стали на шлях злочину. Називаються вони «капітанами піску», бо їхня штаб-квартира розташована в районі пристані. За вожака у них чотирнадцятирічний підліток, найнебезпечніший з усіх. Це не тільки злодій, а й організатор великого злочину, заподіяного вчора пополудні. На жаль, ватажок цей залишився невпізнаний.

Зараз вкрай необхідне втручання поліції і судді у справах неповнолітніх, щоб знищити цю банду, а всіх неповнолітніх злочинців схопити, бо місто вже не може спокійно спати, як цього заслуговує, й відправити до виправних закладів або до в'язниці. А зараз спробуємо розповісти про вчорашній напад, жертвою якого став поважний комерсант з нашого міста. У нього вдома було вкрадено речей вартістю більше ніж на тисячу мільрейсів, а один із членів його сім'ї був поранений ницим ватажком отієї зграї молодих злочинців.

У ПОМЕШКАННІ КОМЕНДАДОРА ЖОЗЕ ФЕРЕЙРИ

На проспекті Вікторії, в центрі найелегантнішого кварталу міста, розташований чудовий будинок комендадора Жозе Ферейри, одного з найзаможніших комерсантів нашого міста, який користується загальною довірою і повагою. Його крамниця міститься на вулиці Португалія. Дуже приємно дивитися на палац комендадора, збудований у колоніальному стилі й розташований посеред розкішного саду. Власне, вчора цей затишок спокою та відпочинку після почесної праці пережив годину неймовірного хвилювання і страху, якого завдали «капітани піску».

Годинники саме вибили третю, і місто спочивало, ховаючись від спеки, коли садівник повідомив, що кілька хлопців, одягнених у лахміття, оточили паркан будинку комендадора. Садівник спробував був прогнати тих незваних гостей від дому. Оскільки вони попростували вулицею далі, садівник Раміро узявся до своєї роботи у дворі палацу. Однак за кілька хвилин стався

НАПАД

Не минуло й п'яти хвилин, як садівник почув з будинку приглушені крики. Ті, що кричали, були страшенно перелякані. Раміро, озброївшись городницькими вилами, побіг до будинку. Він встиг побачити кількох підлітків, котрі, наче банда чортенят — за висловом Раміро, — вистрибували з вікон, захопивши з собою цінні речі з їдальні. Служниця, яка перед тим кричала, клопоталася біля дружини комендадора, що зомліла після пережитого переляку. Садівник кинувся у двір, де в цю мить