Томас Харріс - Сходження Ганнібала

музей, потім світло знову вимкнулося. Мілко визирнув з-за одвірка. Ганнібал працював біля накритого простирадлом тіла.

Мілко почув звук пилки. Коли він знову визирнув, Ганнібала видно не було. Знову рисує. Ну й хер з ним. Ввійти туди і застрелити. Сказати, щоб передав вітання Дортліху, коли сам дістанеться до пекла. Довгим коридором він ішов плавними кроками в шкарпетках, безшумний на кам’яній долівці, дивлячись на руку над етюдником. Мілко підняв пістолет і ступив за поріг, побачив руку, що стирчала з рукава, і лабораторний халат, надітий на спинку стільця, — а де ж його тіло!? І Ганнібал підступив ззаду до Мілка і встромив йому збоку в шию голку великого шприца зі спиртом, підхопив, коли в того ноги підкосилися, а очі закотилися, й акуратно опустив на підлогу.

Спершу — важливіше. Ганнібал приставив руку до трупа і пришив її кількома швидкими стібками крізь шкіру.

— Перепрошую, — вибачився перед ним. — Я додам подяку у ваш лист.

Гарячка, кашель, а тепер холод на обличчі — так поверталася до Мілка свідомість, кімната попливла, та врешті-решт зупинилася. Він почав облизувати собі губи, відпльовуючись. Вода лилася йому на лице.

Ганнібал поставив кухоль із холодною водою на край трупного контейнера і сидів у вигідній для балачки позі. Мілко, підвішений у ланцюговій збруї для трупів, був по шию занурений у формаліновий розчин. Інші насельці контейнера скупчилися навкруг нього, розглядаючи його своїми помутнілими від бальзамуючої рідини очима, а він відштовхував від себе їхні зморшкуваті руки.

Ганнібал перевірив Мілкове портмоне. Зі своєї кишені він дістав жетон і поклав його поряд із Мілковим посвідченням на бортику контейнера.

— Зігмас Мілко. Добрий вечір.

Мілко відкашлявся й просипів:

— Ми обговорили справу. Я привіз тобі гроші. Компенсацію. Ми хочемо, щоб ти взяв гроші. Я їх привіз. Давай я тебе відведу до них.

— Гарний план, звучить чудово. Ти вбив так багато людей, Мілко. Набагато більше, ніж плаває тут. Ти відчуваєш їх навкруг себе в контейнері? Там, біля твоєї ступні, дитина з пожежі. Старша за мою сестру і засмажена тільки частково.

— Я не розумію, чого ти хочеш.

Ганнібал натягнув гумову рукавичку.

— Послухати, що ти розкажеш про поїдання моєї сестри.

— Я не їв.

Ганнібал притопив Мілка з головою у розчин. Зачекавши довгу хвилину, він ухопився за ланцюговий фал і знову витягнув його на поверхню, плеснув в обличчя водою, промиваючи йому очі.

— Не кажи такого більше, — порадив.

— Нам було так тоді погано, так погано, — забалакав Мілко, як тільки відплювався. — Руки обморожені, ноги гниють. Що б ми тоді не наробили, ми це робили заради того, щоб вижити. Ґрутас зробив усе вмент, вона навіть… Але тебе ж ми залишили живим, ми…

— Де Ґрутас?

— Якщо я тобі скажу, ти дозволиш мені відвести тебе до грошей? Там багато, все в доларах. Там є ще більше грошей, ми можемо їх видоїти, з твоїми свідченнями.

— Де Гренц?

— У Канаді.

— Добре. Цього разу правда. Де Ґрутас?

— У нього свій дім біля Міль-ля-Форе.[130]

— Яке в нього зараз ім’я?

— У нього бізнес, фірма зветься «Satrug. Іnс».

— Він продавав мої картини?

— Тільки один раз, щоб купити велику партію морфіну, і все. Ми можемо їх дістати.

— Ти куштував їжу в ресторані Кольнаса? Вершкове морозиво там непогане.

— Гроші у мене в машині.

— Скажеш останнє слово? Прощальну промову?

Мілко відкрив рота щось сказати, та Ганнібал із брязком опустив важку ляду. Між нею й розчином формаліну залишився не більш як дюймовий шар повітря. Ганнібал залишив кімнату, де Мілко бився об ляду, мов лобстер об кришку каструлі. Ганнібал причинив за собою двері, і одвірки відгукнулися рипінням на гумовий ущільнювач.

Біля його робочого стола, розглядаючи свіжий малюнок, стояв інспектор Попіль.

Ганнібал потягнувся до шнура й увімкнув великий вентилятор, той завівся з шварґотінням. Попіль підняв голову на звук вентилятора. Ганнібал не знав, чи той встиг щось почути. Мілків пістолет лежав між ногами у накритого простирадлом трупа.

— Інспекторе Попіль, — Ганнібал узяв шприц із барвником і зробив ін’єкцію. — Перепрошую, хвилинку, я мушу це вколоти, поки воно знову не затверділо.

— Ви вбили Дортліха у себе в лісі, на батьківщині.

На обличчі Ганнібала не ворухнувся жоден м’яз. Він витер кінчик голки.

— У нього хтось об’їв обличчя.

— Маю підозру, що це ворони. У наших лісах їх чимало. Вони зліталися до миски нашого собаки, варто лиш було йому від неї одвернутися.

— Ворони, які вміють готувати шашлик?

— Ви розповіли про це леді Мурасакі?

— Ні. Канібалізм… таке траплялося на Східному фронті, і не одноразово, коли ви були ще дитиною.

Попіль повернувся спиною до Ганнібала, дивлячись на його відображення у скляних дверцях шафи.

— Але ж ви це самі знаєте, чи не так? Ви там тоді були. А ще ви були в Литві чотири дні тому. Ви в’їхали туди за законною візою, а виїхали іншим способом. Як саме? — Попіль не чекав на відповідь. — Я сам скажу як: ви купили фальшиві документи у Фресне,[131] а це вже кримінальний злочин.

У кімнаті з контейнером важка ляда ледь піднялась, з-під неї висунулися пальці Мілка. Він притиснув губи до ляди, намагаючись всмоктати півдюйма повітря, формаліновим розчином хлюпнуло йому в обличчя, злегка притопило, він припав обличчям до щілини на краю ляди, жадібно дихаючи.

В анатомічній лабораторії, дивлячись у спину Попілю, Ганнібал сильно надавив на легеню трупа, видушивши з неї хрипіння.

— Перепрошую. Іноді таке трапляється.

Він підкрутив бунзенівську горілку під ретортою, щоб голосніше бульботіло.

— На цьому малюнку обличчя не вашого препарату. Це обличчя Владіса Ґрутаса. Подібні на цей малюнки висять у вашій кімнаті. Ґрутаса ви також убили?

— Зовсім ні.

— Ви його знайшли?

— Якби я його знайшов, даю слово, я звернув би на нього вашу увагу.

— Не клейте переді мною дурня! Чи відомо вам, що він у Каунасі відпиляв пилкою голову рабину? Чи ви чули, що він постріляв циганських дітей у лісі? Ви знаєте, що він уникнув Нюрнберга, бо жінці, що свідчила проти нього, влили до горла кислоти? Я з року в рік натрапляю на його сморід, але щоразу слід зникає. Якщо він взнає, що ви його вистежуєте, він вас уб’є. Це він знищив вашу сім’ю?

— Він убив мою сестру і з’їв її.

— Ви самі це бачили?

— Так.

— Ви могли б дати свідчення.

— Безперечно.

Попіль пильно вдивлявся в Ганнібала.

— Якщо ви когось уб’єте у Франції, Ганнібале, я побачу вашу голову в корзині. Леді Мурасакі депортують. Ви любите леді Мурасакі?

— Так. А ви?

— У